До Курбаса, дивлячись українські вистави, можна було або сміятись (часом гомерично реготати), або плакати (ридати; згадати хоча б «Безталанну»). І все. Інших емоцій, чи приміром якихось більш-менш глибоких рефлексій годі було очікувати.

У Київській опері — так віднедавна скорочено називають столичний муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва — відбулася прем’єра неокласичного балету «Лускунчик» у постановці Артема Шошина.

Сто — поважна дата. Для Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка — це за всі роки 590 вистав, 29 країнами гастролі, 135 режисерів, понад 600 акторів.

При спілкуванні з Кирилом Басковським розумієш, що мрії мають здатність збуватися — за умови наполегливості, цілеспрямованості й оптимізму.

Театр юного глядача в Києві вирізняється нестандартним поглядом на, як здавалося б, однозначні твори. Постановка урбаністичного роману Валер’яна Підмогильного «Місто» не стала винятком.

«Київ Модерн-балет» представив прем’єру балету-антиутопії на одну дію «1984. Інша» за мотивами відомого роману Джорджа Орвелла.

У рамках Міжнародного театрального фестивалю камерних вистав AndriyivskyFest в українському форматі на основній сцені Київського театру «Колесо» Вінницький академічний музично-драматичний театр імені Миколи Садовського представив комедію «Селфі зі Склерозом» за п’єсою Олександра Володарського.

Найкращий засіб для підняття настрою в лютневий вечір — піти в театр, у Національну оперу України.

«Балетна мозаїка» — під такою назвою на сцені Національної опери України, за сприяння департаменту культури Київміськдержадміністрації відбувся гала-концерт студентів та учнів Київської муніципальної академії танцю імені Сержа Лифаря.

Ще був час Різдва. Сніг не хрумтів під ногами. Хрумтіли цукерки за щоками. Але цього замало... Хотілося казки... Старої, доброї... Тому нестримним було бажання подивитися ще раз «Ніч перед Різдвом» і обов’язково у виконанні артистів Чернігівського академічного театру імені Тараса Шевченка.