Деякі політологи прогнозували на останні дні перед виборами якийсь гучний вибух, ексцес або замах, що його можна було б використати для піару з метою підвищення рейтингу енної партії чи блоку. І ось щось подібне сталося. Але чи зможе «теракт», дуже схожий на ганебну «яєчну» пригоду Віктора Януковича, вплинути на симпатії виборців?

Зараз уже важко повірити, що до 1996 року Наталія Михайлівна Вітренко була радником Олександра Мороза — Голови ВР — з соціально-економічних питань та активісткою його Соцпартії. А саме тоді внаслідок інспірованого, як дехто вважає, розколу виникла Прогресивна соціалістична партія — радикальна ліва сила, покликана «довбати» спочатку «поміркованого» лівого, антикучміста Мороза, а потім і всіх «компрадорських буржуїв», очолюваних Ющенком.

Міцна партія чіткою ідеологією, яка, втім, в очах виборців останнім часом зсунулася праворуч і тепер є лівоцентристською. Якщо раніше у лівого електорату виникало роздвоєння, за кого голосувати — СПУ чи КПУ, такими вони були схожими (власне, й сама Соціалістична партія на чолі з незмінним Олександром Морозом з'явилася у далекому 1991 році на місці забороненої Компартії й прийняла до свого лона багатьох стійких комуністів), то віднедавна не буде дивною дилема одного й того самого виборця між Соцпартією й «Нашою Україною».

Одна з небагатьох партій, у якої бракує коштів хоч на якусь телевізійну рекламу (мається на увазі власна, а не «казенна», передбачена законом про вибори). Українська національна асамблея (або ж, віднедавна, знову УНА-УНСО) — партія справді дуже бідна, хоч і з традиціями й солідним віком. Як організація постала ще в 1991 році, керувалася відомим екстремістом-провокатором Дмитром Корчинським.

«Нічого, все нормально». «І не сподівайтесь!» — заспокійливо, підбадьорююче, жартівливо кивають кудись на камери нардепи зі стажем у відповідь на запитання про те, чи не щемить їм серце при вході до кімнати нарад. Журналісти підсміюються — чого ж там «сподіватися», якщо й так очевидно, що для декого з опитаних ця Погоджувальна рада стане останньою принаймні на найближчі п'ять років. Звісно, якщо не трапиться якогось форсмажору — зриву виборів, наприклад...

Вибори — це справа не для слабкодухих. Страшна це справа, жорстока, і з біса впливає на психіку. Особливо якщо займатися нею зранку до вечора й частіше, ніж раз на п'ять років. А уявіть собі, як має почуватися людина, яка одного ранку прокидається в помаранчевій опозиції, другого — в «синьо-білій» владі, третього — в «синьо-білій» опозиції... Що там казав Кучма про шарики і ролики? Тож немає нічого дивного в тому, що Тарасові Чорноволу ввижаються жахи.

Не встиг колишній охоронець Кучми i винуватець касетного скандалу Микола Мельниченко повернутися минулої п'ятниці до України, як усюди його хочуть бачити ледь не найбажанішим гостем. Нагадаємо, що колишній майор держохорони Президента лікувався у США i, за його словами, американські медики, після обстеження, «не виключають зовнішнього впливу на його здоров'я».

У неділю опівдні біля Українського дому в Києві розпочалася акція «Помаранчева хвиля «Прапор перемоги», присвячена річниці створення партії «Народний союз «Наша Україна».

Сьогодні, за п'ятнадцять діб до дня виборів, згідно з виборчим законодавством, засобам масової інформації вже не можна друкувати результати соціологічних досліджень щодо рейтингів партій та блоків. Ми цього й не робитимемо, тим паче що в цьому немає й особливої потреби. Ті дослідження, що були оприлюднені провідними соціологічними агенціями вчора, не показують нічого нового: тривідсотковий бар'єр долає «велика шістка» партій та блоків, розрив між лідерами та переслідувачами залишається сталим.