«5–й канал» на хвилі Помаранчевої революції здобув звання «каналу чесних новин». Нині основні (вечірні) новиннєві випуски мовника, що належить Петрові Порошенку, — вслід за державним «Першим Національним», каналом ICTV Віктора Пінчука та «Інтером» — експерти називають лідером за подачею інформації, яка має ознаки цензурованої. Чому так відбувається — ми пробуємо з’ясувати у Тетяни Даниленко, ведучої щоденних випусків «Час. Новини» та телетижневика «Час. Підсумки».

Як правило, коли вмикаєш телевізор і там хтось співає, перше означення, що виникає, — попса. Справжнiх музичних програм, а не розважальних шоу, у вітчизняному телеефірі майже немає. Тому поява «Музики для дорослих» на каналі TBi — подія для справжніх меломанів. Про проект ми говоримо з його автором і ведучою співачкою Марією Бурмакою.

Поки ви безтурботно дивитесь свій «ящик», телеіндустрію не перестає «трусити» перехід на «цифру». Цього тижня у Києві його обговорювали на міжнародному форумі «Цифрове телебачення в Україні». Щоправда, публічне обговорення теми не зацікавило ані Національну раду з питань телебачення і радіомовлення (від голови регуляторного органу Володимира Манжосова зачитали офіційне привітання із загальним запевненням, що «Україна виконає взяті зобов’язання», а Національна рада все проаналізує), ані компанію «Зеонбуд» — основного виконавця запровадження цифрового ТБ.

Київську будівлю з куполом біля Жовтого корпусу Університету імені Шевченка, поміж якими порівняно недавно поставили пам’ятник Михайлові Грушевському, більшість звично називає Будинком учителя. Втім знайдеться небагато тих, хто знає, що це приміщення було і Пролетарським музеєм, і філією Музею Леніна, а від початку будувалося для Педагогiчного. Такий музейний заклад — у двох орендованих залах на 2–му поверсі та з фондосховищами у цокольному приміщенні — діє тут і нині. Про історію, освітянську і загальну, ми говоримо з провідним науковим співробітником Педагогiчного музею Національної академії педагогiчних наук України, кандидатом педагогiчних наук Олександром Міхном.

Ще два роки тому загал в Україні сприймав Євгенія Кисельова суто як професіонала–тележурналіста, ведучого легендарної для пострадянського ТБ інформаційно–аналітичної програми «Итоги», ентевешника. «Велика політика» на телеканалі «Інтер», безперечно, вплинула на імідж її ведучого. Тепер одні називають Євгенія Кисельова без­пристрасним модератором, інші — маніпулятором.

Простіше назвати канал, на якому не працювала Сніжана Єгорова, аніж навпаки. За 16 років роботи у «телевізорі» в її трудовій книжці немає запису лише від СТБ. Останніх кілька сезонів Сніжана осіла на сцені «Народної зірки» ТРК «Україна», де скоро з’явиться у ролі ведучої нового шоу «Хто хоче заміж за мого сина?»

Завтра ювілейна дата Івана Франка — 155–річчя з дня народження. Як кожну визначну особистість, яку підняли на п’єдестал у радянські часи, автора рядків про Каменяра і Вічного революціонера спочатку ідеалізували, заганяючи у рамки боротьби за ідеї соціалізму. Втім феномен «мужицького сина» з Нагуєвичів багатогранніший і колоритніший: він жив за Австро–Угорщини у фактично польському Львові, став доктором наук у Відні, пропагував українські ідеї і передбачив крах імперій. За 59 років залишив близько 6 тисяч своїх художніх творів і наукових праць. Навіть тоді, коли його руки останні роки були паралізовані, свої думки він надиктовував іншим.

Горезвiсний час змін та умови, у яких жив i працював Франко, дуже складні і навіть фатальні. Напевно, тому й реальне буття Івана Яковича та його родини — як згусток негараздів і нещасть, трагедій, яких вистачало б щонайменше на шістьох. Щоб відчути справжніми Франка та його епоху, треба вирушати у його будинок–музей у Львові. Наш гід у двоповерховому помешканні, де максимально відтворено прижиттєві інтер’єри власника і який наповнено багатьма речами, що знали Франка, — відома дослідниця життя і творчості ювіляра Віра Лук’янівна Бонь.

Завтра, 24 серпня 2011 року, о 15.00 відбудеться запуск повноформатної української версії Euronews. Україномовна команда у центральному офісі каналу у Франції — 14 журналістів. Її очолює Фідель Павленко, британський журналіст українського походження, який працював продюсером української служби BBC у Лондоні.

Кожна знакова дата — привід озирнутися назад. Зараз вітчизняне телебачення — переважно реаліті, шоу, нескінченні російські ведучі і «зірки», маніпулятивна або розважальна інформація у новинах і різні «страшилки». Але було й по–іншому. Період, коли телепрограми намагалися робити соціально значущими, безперечно, прив’язаний до 24 серпня 1991року. Як усе було тоді, коли телебачення формувало у глядачів прагнення до демократичних змін і державницькі погляди?

Скандали у телестудіях політичних ток–шоу, безкінечні серіали, танці та залицяння на екрані — це картинки напоказ. Насправді ж телебачення — досить потужна галузь, де обертаються великі гроші і лише на один проект на зразок «Танців з зірками» можуть витрачати не менше 2 млн. доларів. Хоча телевізійники в Україні будь–яку фінансову інформацію маскують за ширмою «комерційна таємниця». Навіть перехід на цифрове мовлення, де правила диктує державний регуляторний орган — Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, максимально утаємничено. Чому так відбувається, ми запитали в експерта, фахового юриста й економіста, керівника Центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ) Ольги Большакової.