Завтра йому виповнюється 50 років — вік, що утверджує людину в зрілості: тепер патріарх «Бу­Ба­Бу» може вже офіційно вкорінитися у статусі патріарха української літератури.

Про Андруховича казано й писано багато. Дозволю й собі невеличку репліку: особисто мене приваблює в Андруховичевіписьменнику те, що він розімкнув зациклену на самокопанні постмодерну українську літературу й пустив своїх героїв подорожувати у часі й просторі. Для мого покоління його твори стали першими подорожами у Європу й спонукали потім податися слідами Стаса Перфецького чи Отто фон Ф. (чому ні?). Сьогодні ми поговоримо з Андруховичем про підсумки й плани, роботу і кохання, а завтра піднімемо келихи за його здоров’я: «Многая літа, Юрію!»

«Алюзії до альбому і тексту пісні «Дольче Віта» навіяні фільмом Фелліні. Коли я його дивився, мене дуже вразило, що людина без прямої критики, без жодного наїзду проїхалася іронічним бульдозером по італійському вищому світу. Я почав думати, в яких реаліях ми живемо», — такими словами пояснив Святослав Вакарчук ідею та суть нового, сьомого за ліком, альбому «Океану Ельзи» Dolce Vita. Презентація платівки відбулася вчора в модному київському Sky Cafe. Аскетична стилістика закладу відповідала стилістиці оформлення альбому: на білому тлі два чорні трикутники — читай Play і Dolce Vita.

Усі, кому небайдуже реноме України на пісенному конкурсі «Євробачення», у суботу мали змогу в прямому ефірі Першого національного спостерігати за відбором композиції, яку виконуватиме Василь Лазарович, та ще й проголосувати самі. Тепер не тільки фани «Єробачення», а й далекі від нього люди обговорюють не останню у вітчизняному шоу–бізі новину: перемогла пісня I Love You — лірична балада, композитор якої німецький продюсер Брендон Стоун, а автор тексту — директор співака Ольга Яриніч. Таким чином команда Василя Лазаровича вкотре дала привід українській публіці попліткувати й покритикувати.

Весна, як відомо, пробуджує неабиякий заряд енергії. І культурне життя тому не виняток. Хоча ця культура в Україні не завжди така, як того хотіла би спрагла за зиму до нового й мистецького душа.

У кав’ярню заходить хлопчисько — шапка смоляного кучерявого волосся, субтильна статура, студентський casual. Він більше схожий на студента із сусіднього вишу, ніж на відомого українського музиканта.

Після відходу з «Океану Ельзи» у 2004 році Шуров разом із Юрієм Хусточкою зайнявся «естетичним вихованням»: створили альтернативну групу Esthetic Education, записали пару альбомів, успішно виступили на кількох фестивалях. Протягом цього часу Діма Шуров голосно нагадав про себе соло — попрацювавши з Земфірою над її альбомом «Спасибо» (2007). І ось останнім часом у мережі почали поширюватися повідомлення про виступи Діми Шурова з проектом Pianoбой.

«Pianoбой — це виконавець. А Діма Шуров — композитор», — намагається пояснити різницю музикант, смакуючи купаж зеленого і чорного чаїв. Він готовий говорити багато, але коли питання викликають недовіру, Шуров помітно їжачиться.

«Кав’ярня видавців» біля площі Одеон. Сюди приходять подивитися на письменників, які п’ють каву, і письменники сюди теж приходять, щоби на них подивилися. Тут також журналісти люблять зустрічатися з письменниками», — так прокоментував в одній соціальній мережі своє фото у Парижі письменник Андрій Курков. Приблизно у той самий період — наприкінці січня — один знайомий французький журналіст зустрів Куркова на події, що відбувалася у рамках презентації Року Росії у Франції. У зв’язку з цим «УМ» поцікавилася в Андрія подробицями його вояжу до Парижа.

«УМ» поцікавилася у провідних українських дизайнерів, яким став всесвіт моди без зірки Маккуїна. І попросила дати відповіді на такі питання:

1. Як ви сприйняли новину про смерть Александра Маккуїна? Що втратила модна індустрія з його відходом?

2. Окресліть, будь ласка, місце Маккуїна у світі моди. Що він привніс у моду, завдяки чому ми його запам’ятаємо?

3. Чи були ви на шоу Маккуїна, спілкувалися з ним? Яке отримали враження?

Фінальне засідання членів Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка відбулося 11 лютого. З 31 позиції претендентів на найвищу державну нагороду в галузі літератури, мистецтва, публіцистики і журналістики Комітет обрав 10. З джерел «УМ» стало відомо, що список лауреатів виглядає наступним чином:

Вручення другої за значимістю відзнаки Французької Республіки — після ордена Почесного легіону — відбувалося у незвичній для українського церемоніалу обстановці. За локацію обрали дорогий ресторан Le Grand Cafе у центрі Києва. У неформальній атмосфері під звуки французьких пісень Олег Скрипка спілкувався із представниками французького посольства. Гості, серед яких більшість становили журналісти, пригощалися вином, шампанським і вишуканими наїдками. На столі в темній коробочці виблискувала срібна зірка Національного ордена «За заслуги» з голубою стрічкою. Рішення про нагородження українського музиканта французький уряд та президент прийняли ще наприкінці минулого року, але напружений робочий графік Олега Скрипки ніяк не дозволяв закінчити процедуру урочистим врученням.

У театральному Києві йде багато п’єс Шекспіра — «Ромео і Джульєтта», «Король Лір», «Макбет» — проте режисери якось оминули «Гамлета». І якщо брати до уваги поширену серед театралів думку, що знамениту п’єсу про принца данського слід переосмислювати кожні десять років, то київські гастролі МХаТу є єдиною можливістю, принаймні у столиці, згадати, як же виглядає принц данський у театральних декораціях і освіжити в пам’яті вічну дилему To be or not to be.