Витягнути лідера гурту «Гайдамаки» на інтерв’ю було так само важко, як і знамениту ріпку із землі. Олександр зараз із головою в роботі над новим альбомом. Але все ж стараннями кішки та мишки Ярмола «витягнувся», хоч мало й не спізнився — затримав свіжий матеріал від акордеоніста. Наполеглива праця та цілеспрямовані амбіції зробили сьогодні «Гайдамаків» одним із найпопулярніших українських гуртів на заході: фестиваль Sziget, спільний проект із польською групою Voo Voo, турне у Канаді — найсвіжіші трофеї у списку їхніх перемог. Водночас «Гайдамаки» не зникають з інформаційного простору України.

Минулої п’ятниці на 11 поверсі готелю InterContinental — із шикарною перспективою на Михайлівський собор і Дніпро — відбулася вечірка–презентація проекту кіноальманаху «Закохані в Київ» (оригінальна назва — «Влюбленные в Киев»). «У нас буде 9 талановитих молодих режисерів. Кожен із них зніматиме короткометражний фільм тривалістю 10—12 хвилин», — представив проект Володимир Хорунжий, відомий як продюсер фільму Orangelove. Ідея українського альманаху та сама, що й в іноземних — через призму подій у місті відкрити неповторний образ Києва. Мотив — патріотичний: «Показати, що український кінематограф здатний робити якісне європейське кіно».

Закордонні культурні центри в Україні одночасно звернули погляди на наш театр. Місяць тому в столичному Молодому театрі за підтримки Французького культурного центру відбулася постановка абсурдистської вистави «Поки мама не прийшла» (реж. Крістоф Фьотріє, п’єса Ремі де Воса). І ось днями схожий проект спільно з Британською Радою реалізував Театр на Подолі: українські режисери поставили три п’єси сучасних британських драматургів: «Вночі», «Шість чорних свічок», «Кількість (Батько і діти)». На прем’єру «Шести чорних свічок» запросили автора — шотландського письменника і драматурга Деса Діллона.

Дес Діллон — сучасний драматург, чиї п’єси ставлять у Шотландії. Постановка його роботи за кордоном (йдеться про «Шість чорних свічок» у Театрі на Подолі) — перший досвід. Не часто до нас приїздять іноземні автори, чиї твори представлені в Україні, тому «УМ» вирішила представити українському глядачеві драматурга, чию п’єсу вони можуть оцінити протягом цього театрального сезону.

Прем’єру вистави «Урус–Шайтан. Байка про Сірка, Кошового отамана, шевальє д’Артаньяна і турецького султана» у лютневому номері «УМ» анонсував художній керівник театру Богдан Ступка. Відтак постановка матеріалізується з кожним днем. Нещодавно лауреат Шевченківської премії Сергій Якутович розповів «УМ», що працює над образом цієї вистави — створює декорації і костюми. За словами художника, якби за цим матеріалом поставити фільм, то вийшов би блокбастер: «Урус–шайтан» — це 73 ролі та 150 костюмів, хор, балет. Я перший раз працюю в театрі, але ніби все виходить».

Схоже, Віктор Ющенко вирішив упритул зайнятися «Мистецьким арсеналом» і вперто лобіює своє дітище перед новим урядом. Минулої середи він вводив у курс справ на об’єкті нового голову ДУС Андрія Кравця, учора — нового міністра культури Михайла Кулиняка. А на тижні планується екскурсія «Арсеналом» голови уряду Миколи Азарова.

У п’ятницю, в день народження великої поетеси Ліни Костенко, актриса Лідія Вовкун та співочий дует сестер Тельнюк у стінах Молодого театру зробили подарунок усім, хто любить її вірші. На виставі у віршах «Інкрустації» публіка була від старого до малого, прийшли на виставу й імениті гості — Іван Вовкун, екс–міністр культури і чоловік Лідії Вовкун, екс–віце–прем’єр Василь Васюник, дипломат Володимир Огризко, директор інституту літератури Микола Жулинський. Самої ювілярки не було. Хоча її присутність, здається, не була самоціллю постановників. «Я дуже вдячна долі, що в якийсь із моментів до мене прийшли вірші Ліни Василівни. Потім доля подарувала мені зустріч із поетесою, потім вона прийшла на виставу, згодом ми цілу ніч спілкувалися. Це дари , які треба цінувати. І скільки Бог дав мені таланту, я несу це слово до людей», — каже про свої зустрічі з поетесою Лідія Вовкун.

Таке переконання Віктор Ющенко висловив учора під час робочої наради у «Мистецькому арсеналі», до речі, першої для нього в ролі голови нещодавно створеної наглядової ради. На зустрічі був присутній нинішній керівник Державного управління справами — Андрій Кравець та екс–керівник ДУС Ігор Тарасюк, нині член наглядової ради, представники «Мистецького арсеналу» — екс–генеральний директор Ігор Дідковський та його заступники.

Перша новина з Міністерства культури і туризму України після призначення Михайла Кулиняка ввела культурні кола у ступор. Як передав наприкінці минулого тижня канал «СТБ», Михайло Андрійович не наважувався ввійти в кабінет, який нещодавно залишив Василь Вовкун, допоки там не покропили свяченою водою отці з Києво–Печерської лаври. Ніхто не заперечує релігійних настроїв чиновника, але привселюдне освячення кабінетів як перша офіційна новина (учора сайт міністерства оновився повідомленням про Каталог викрадених музейних цінностей) відносить нас у часи тотального невігластва і мракобісся.

Як на те, в цей час до Києва навідався Вальдемар Домбровський, міністр культури Польщі 2002—2005 років, відомий як реформатор і промоутер польської культури. У рамках проекту «Європейський досвід: Польща» — Польського інституту і книгарні «Є» — минулої суботи він виступив у невеличкому залі книгарні на вулиці Лисенка. Послухати пана Домбровського людей набилося — не протиснутися. Серед них — голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кінорежисер Юрій Терещенко, кінокритик Володимир Войтенко, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків. Із запрошених представників Міністерства культури прийшло кілька осіб, але не з найголовніших кабінетів. Пригадалося, як свого часу міністр Домбровський ділився реформаторським досвідом і з Юрієм Богуцьким, і з Оксаною Білозір. Але наші міністри так нічого й не перейняли. Чому польська культура сьогодні на рівних представлена у Європі, як політик має не боятися непопулярних рішень і з чого починається відродження нації в державі — у коротких нотатках із публічного виступу Вальдемара Домбровського.

Фільм, який у світі презентували у перших числах місяця, 11 березня нарешті дійшов до України. «Алісу в Країні Чудес», без перебільшення, можна назвати найочікуванішою картиною року — визначення вельми підступне, оскільки зобов’язує великою мірою, і тут іменитому режисеру Тіму Бартону не позаздриш. Хоча перші касові збори в США були промовистими: «Аліса» зібрала більше грошей, ніж «Аватар». Не дарма натхненний можливостями 3D в кіно (а саме — картиною «жахіття перед Різдвом») Бартон вирішив зробити свій фільм тривимірним. Тому тут ще питання: глядачі голосували грошима за перевірене на «Аватарі» 3D–зображення чи все ж віддавали данину режисеру Бартону, казкарю Керролу та чудовій команді акторів?