Ще два тижні тому під час традиційного огляду закріпленого за ним лісового масиву поблизу села Шепарівці 38–річний лісник несподівано натрапив на яму, утворену зсувом зволоженого ґрунту, в якій лежали бойові гранати часів Другої світової війни. Після ретельнішого огляду мілітарного скарбу з’ясувалося, що він складається з 85 боєприпасів, які добре збереглися і можуть застосовуватися за призначенням.

Сплеск емоцій та сліз, що супрово­джували вистраждану батьками і вже не очікувану зустріч із 25–річною донькою в офісі Управління МВС в Івано–Франківську, нічим не поступався хвилюючій атмосфері пошукових телеверсій. Хіба що коло глядачів обмежувалося кількома офіційними особами. І сюжет цієї драматичної історії, що бере початок у 2002–му, життя закрутило по–своєму неповторно.

Багаторічні неприязні стосунки між родичами, що мешкали по–сусідству в гірській місцевості Косівщини, отримали шокуюче несподіване продовження. Зранку, як розповів начальник райвідділу міліції Віктор Заплітний, 72–річний гуцул влаштував традиційну словесну перепалку зі значно молодшою двоюрідною сестрою, що мешкала за сотню метрів від його обійстя.

Веселий відпочинок у відомому на Прикарпатті оздоровчому таборі «Дружба», розташованому на Долинщині в мальовничій місцевості біля річки Мізунька, що протікає околицею села Новоселиця, п’ятнадцятьом дітлахам підпсувала несподівана хвороба кишково–шлункового тракту. Ще минулих вихідних шестеро відпочивальників із чотирьохсот відчули себе зле, і їх доправили до районної лікарні. Упродовж наступних кількох днів із подібними скаргами туди потрапило ще дев’ятеро школярів 1994—2000 років народження.

Павло Беринда, більше знаний у вітчизняній історії під чернечим іменем Памва, через три з половиною століття повернувся в рідні місця в монументальному образі монаха–мислителя, створеному івано–франківським скульптором Володимиром Довбенюком.

Цинічна винахідливість 50–річної жінки, котра належить до заможного ромейського клану, що постійно мешкає в обласному центрі Прикарпаття, здивувала навіть співробітників підрозділу боротьби з незаконним обігом наркотиків, добре обізнаних із методами конспірації торговців «травкою». Під час санкціонованого обшуку в її помешканні правоохоронці вилучили запаси наркотичної сировини, вироби із дорогоцінних металів і гроші, здобуті незаконним наркобізнесом.

Виїзд оперативників, викликаних вранці переляканим сторожем однієї із шкіл Коломиї, й огляд жертви на її території вказував на те, що злочин — результат ритуальної кримінальної розборки. На вусі чоловіка, що лежав під парканом із перерізаним горлом, була мітка, яку в злочинному світі ставлять тим, хто порушує злодійський етикет, обкрадаючи своїх. Невдовзі вдалося встановити, що потерпілий — місцевий 51–річний мешканець, котрий мав кілька судимостей за стійкий потяг до чужого майна. Відтак одразу в поле зору правоохоронців потрапило й двоє його колег по злодійському ремеслу.

Торік, 29 квітня, ім’я депутата Івано–Франківської міськради від Партії регіонів Ігоря Халаменди вже фігурувало в резонансній кримінальній пригоді. Тоді прикарпатський «регіонал» потрапив у реанімаційне відділення міської клінічної лікарні №1 з важкими вогнепальними пораненнями, зокрема в голову. Не минуло й року, як пан Халаменда знову опинився в центрі скандалу, пов’язаного з вогнепальною зброєю.

Про те, скільки важить посада Генерального прокурора для країни, красномовно свідчать бої за Генпрокуратуру — в травні, у розпал політичної кризи, в будинку на вулиці Різницькій політики й силовики з двох таборів, «синього» й «помаранчевого», дійшли навіть до «рукопашної». У результаті низки перипетій на чолі ГПУ залишився Олександр Медведько. Однак тепер влада в парламенті й уряді змінилася, а що значить працювати з «чужим» Генпрокурором, «помаранчеві» зрозуміли ще в 2005 році.

Постать головнокомандувача УПА Романа Шухевича, особливо напередодні 100-річчя від дня його народження, продовжує тримати український політикум у стані підвищеної ідеологічної готовності: «червоні» та іже з ними вже захрипли від звинувачень генерал-хорунжого в усіх антирадянських гріхах, а радикальні націонал-патріоти готові молитися на нього, як на ікону Всевишнього чи портрет Тараса Шевченка. В цілому ж суспільство не оцінило роль Романа Шухевича в історії національно-визвольних змагань українського народу в ХХ столітті. Ще один крок до встановлення історичної правди про діяльність генерал-хорунжого зробили учасники Всеукраїнської наукової конференції, що відбулася в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.