Коли мене запитали на суді, що я робила в наметовому таборі перед штурмом, я відповіла чесно: «Бутерброд». Для друга. З України.
«А в магазині не можна було купити?» — не схвалила мою відповідь суддя. — «Ні». — «Чому?» — «У вас же у протоколі написано. Бо я у той час брала участь у несанкціонованому мітингу з 1-ї до 3.15 ночі...».
Міністерство охорони здоров'я Білорусі заборонило лікарям надавати медичну допомогу громадянам, що по неї звернулися, без пред'явлення ними паспорта із пропискою та фотографією. Про це розповіла одна з учасниць акції на Жовтневій площі Надія Батура, яка зранку 23 березня звернулася по медичну допомогу в мінську поліклініку № 19. «Я почувалася погано, у мене ще вчора піднялася температура, я не витримала й вирішила піти до лікаря», — каже Надія, котра кілька днів провела на Майдані в наметовому містечку. Однак черговий терапевт Кудасова відмовилася приймати хвору, мотивуючи це відсутністю в тієї при собі паспорта.
Перші три намети з'явилися на Жовтневій (Кастричніцькій) площі Мінська позавчора після сьомої вечора — якраз коли там на мітингу виступав лідер демократичних сил Олександр Мілінкевич. Однак, на відміну від київського Майдану-2004, «малі архітектурні форми» мінського Майдану відразу були конфісковані міліцією. Сховавшись за спинами учасників мітингу, з десяток молодих людей почали тихцем встановлювати ще один намет. Їх прикривали прапорами, щоб не привертати завчасну увагу. І до 21-ї години на площі стояло вже чотири намети, про що оголосив зі сходів Палацу профспілок один з ораторів — В'ячеслав Сівчик. Він закликав опозиційно налаштованих білорусів захистити молодь, що влаштувала табір, від репресій, а міліцію — виявити солідарність із власним народом.
Білоруські діти жадають партизанської романтики. Днями в центрі Мінська серед білого дня міліція схопила п'ятикласника Петра М., який клеїв на ліхтарний стовп наклейку з закликом вийти в день виборів президента, 19 березня, на Жовтневу площу. «Ми йшли зі школи, мене схопили за плечі, Стефан побіг уперед, а Вітовт — назад», — натхненно розповідає 10-річний хлопчик. «Мене відвели у відділення, замкнули двері на ключ і стали лаяти нехорошими словами. Сказали віддати листівки й наклейки. Я віддав половину з кишені й трошки з рюкзака», — гордо закінчує він.
Щовечора після вечірніх новин на моєму телеекрані перевертаються серп і молот. Атрибути радянського герба перетворюються на число «15». Так на каналі ОНТ розпочинається серіал про «15 республік-сестер». У першій серії показали Грузію. У сьомій — Литву. Очевидно, Україну залишили на «десерт». Головна задумка серіалу та, що кожній із сестер дісталася купа проблем. Якщо із серії в серію інтерв'ювати людей на зразок латвійського комуніста Рубікса, воно й зрозуміло.
Опозицію зачиняють у камери схову. 11 березня телеканал НТВ розтиражував цю новину, показавши інтерв'ю президента Білорусі Олександра Лукашенка у програмі російського політолога Гліба Павловського «Реальна політика». «Бацька» «проїхався» і по братській Україні. На думку Лукашенка, південна сусідка допомагала його політичним опонентам «великими грішми».
Позавчора Мінськ виглядав майже сюрреалістично. Над головами людей, які поспішали у своїх справах, у центрі міста — на перехресті вулиці Немиги та Городського валу — лунав «голос із неба», що промовляв щось про «наші космічні технології» і кількість м'яса на душу. Із величезного монітора, який зазвичай транслював рекламні ролики, над будинками, над потоками машин виголошував промову на Всебілоруських народних зборах Лукашенко. На кожному куті стояли даішники, у кожному підземному переході — напружено позирали міліціонери. «Так не пройдуть?» — раптом прохрипіла поруч рація даішника. «Нормально, там скрізь огородження вже ставлять», — флегматично відповів хтось на зв'язку. Міліція готувалася до несанкціонованої міськвиконкомом вечірньої зустрічі з виборцями єдиного кандидата у президенти від демократичних сил Олександра Мілінкевича.
Центральна виборча комісія Білорусі не зробила особливого сюрпризу, зареєструвавши всіх чотирьох кандидатів у президенти. До чергового етапу передвиборчої гонки, крім чинного президента Лукашенка, дійшли ще два Олександри — єдиний кандидат від демократичних сил Мілінкевич і голова Білоруської соціал-демократичної партії (БСДП) «Грамада» Козулін. Також до переліку щасливчиків потрапив незмінний учасник усіх виборів Сергій Гайдукевич — партійний лідер лібералів-демократів, депутат Національних зборів.
У Мінську вийшов у світ «Швейцарський щоденник» — книга політичних емігрантів із Білорусі Арсенія й Елли Скарулісів. Їх пам'ятають і люблять друзі по обидва боки білорусько-українського кордону. Адвокат Скаруліс захищав на суді українських учасників залитого кров'ю «Чарнобыльскага Шляху-96». На тому самому, гучному, «унсовському» процесі. Елла, тоді журналістка однієї з державних газет, допомагала збирати передачі для політв'язнів.
У Білорусі закінчився збір підписів ініціативних груп за висування кандидатів у президенти (вибори лідера РБ відбудуться 19 березня). За даними Центрвиборчкому, тільки четверо із семи претендентів на папаху змогли подолати поріг у 100 тисяч підписів. Утім це формулювання виглядає не зовсім точним з урахуванням того, що ще троє просто зняли свої кандидатури або відмовилися здавати підписи в територіальні комісії, нарікаючи на правову сваволю.
Першим був академік і колишній глава Палати представників Національних зборів РБ Олександр Войтович — він зійшов з передвиборчої гонки ще 9 січня. Разом із Войтовичем заяву про нерівні умови для кандидатів підписав і колишній депутат Палати представників генерал Валерій Фролов. Утім пізніше він заявив, що знімати свою кандидатуру сам не буде. Кореспондента «УМ» генерал «убив» стислістю свого коментаря: «Порушень було багато, але говорити про них я не хочу — усі вони характерні для нашої дійсності, і про них скажуть інші». З приводу того, що «генеральській» групі вдалося здати тільки 59 тисяч підписів і участь у перегонах таки довелося припинити, екс-депутат не шкодує. Як і про те, що «вплутався в це, грубо кажучи, лайно». Адже участь у виборах дала йому великий досвід і стала «перевіркою колег». І я звернулася до колег.
