Між сивими старими, молоддю, яка народилась уже в незалежній Україні, і нинішніми малюками — дистанція чимала, але всіх об’єднує він, Корній Іванович Чуковський. На віршованих казках класика радянської дитячої літератури виросли робітники і водії, лікарі і вчені, бізнесмени і олігархи...

31 березня виповнюється 130 років iз дня народження письменника, родовід якого, до слова, корениться в Україні. Казки Чуковського, які й нині займають чільне місце на полицях книгарень, у 30–х роках були... зацьковані за відсутність ідеологічного духу і побачили по–новому світ уже в часи хрущовської «відлиги». Як же народжувалися Мийдодір і Крокодил, чому Муху–цокотуху було написано на смузі шпалер і хто був прототипом Айболитя?

Спершу згадаймо, що світ почав перехід на новий календар, за яким живе і нині, з 1582 року завдяки реформі Папи Римського Григорія ХІІ. До того часу літочислення велося за юліанським календарем, запровадженим ще Юлієм Цезарем 45 року до н. е. за порадою грецького астронома Созігена. Цезаревий календарний рік мав 365 днів, 5 годин, 49 хвилин і 46 секунд, тобто, як з’ясували пізніші науковці, був довшим за справжній сонячний рік на 11 хвилин 14 секунд. «Зайва» доба набігала за 128 років. Отже, за півтора тисячоліття людство відставало від реального астрономічного часу на цілих десять діб! Реформа Папи Григорія ХІІ саме мала на меті ліквідувати цю похибку.

Незважаючи на те, що цей день став ознакою високосних років лише з 1582 року, коли більшість Європи перейшла на григоріанське літочислення, українці, навіть ті, що були під Російською імперією (себто до 1918–го жили за «старим стилем»), вважали 29 лютого «нехорошим днем». За народними віруваннями, це був день Касіяна. Технічний прогрес широкими кроками прорвався в суспільне життя, пробурив наші мізки, струснувши з них мул прадавніх страхів. Але — о диво! — так і не зміг докорінно знищити забобони, які нашаровувалися в людині століттями.

«УМ» зібрала дані про те, чому «феноменальний» день не є незвичайним і що людство понавигадувало про 29 лютого.

Це сьогодні, коли з кожним днем стрімко розвиваються нові інформаційні технології, говорять про ймовірність умирання телебачення. А 60 років тому, 5 листопада, його в Києві вперше запустили у тестовому режимі, неправильно поставивши плівку: і запряжені собаки з фільму «Алітет іде у гори» вимушено задкували догори ногами.

За оцінкою Заходу, президентські вибори–2010 в Україні були найдемократичнішими за весь період незалежності. Щоправда, значних масштабів набув продаж голосів — вартість зданого бюлетеня доходила до 300–400 грн.

Рік почався з того, що Президент Віктор Ющенко і Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко разом зустріли Різдво. Разом із ними в комплексі «Лісова пісня» неподалік президентської резиденції «Гута» на Прикарпатті святкували секретар РНБО Раїса Богатирьова, голова СП Віктор Балога, голова КС Андрій Стрижак, лідер фракції «НУНС» В’ячеслав Кириленко, київський «губернатор» Віра Ульянченко та ін.

«Демарш–кидок: Юля задовольнила Януковича» — таким був заголовок в «УМ» у переддень Старого Нового року, коли фракція БЮТ у парламенті зробила подарунок «донецьким», проголосувавши разом з «антикризовою» коаліцією за подолання вето Президента на закон про Кабмін. Відтак Прем’єр Янукович і Ко отримали майже всю повноту виконавчої влади, а Тимошенко — закон про опозицію.

Отримавши карт–бланш, нова влада вважала, що в неї немає гідних опонентів та контролерів. І справді, на певний час Партія регіонів і її компаньйони сховалися нижче плінтуса, значна частина колишніх кучмістів у Верховній Раді стала на бік Прем’єрки Тимошенко, сумновідомий Валерій Коновалюк, приміром, рахувався радником глави уряду, а віце–прем’єр Томенко публічно висловлював стурбованість ситуацією з опозицією: «Треба щось робити, щоб нова опозиція зайняла достойне місце в політичній системі України».