На чемпіонаті світу з хокею, який підходить до завершення у Москві, збірна України закінчила виступи ще в понеділок, причому вкрай невдало — команда вилетіла з вищого дивізіону й наступного року виступатиме в першому. Суперниками «синьо-жовтих» будуть команди Угорщини, Японії, Литви, Естонії та Хорватії. Головною причиною провалу на ЧС-2007 у таборі нашої збірної називають недобір кваліфікованих майстрів, які не грали на світовій першості через можливі проблеми з легіонерським статусом у своїх клубах у Росії.
Одним із небагатьох майстрів, хто за першим викликом завжди з'являвся у національній команді, є В'ячеслав Завальнюк. Намагаючись допомогти збірній, захисник приїздив на збори до Києва із перебитими пальцями, зламаною ключицею, на ногах, що ледь згинаються, не кажучи вже про вибиті зуби. І на нинішньому чемпіонаті світу Слава, маючи проблеми зі здоров'ям, зіграв також, як кажуть, на «морально-вольових».
Ця невдача збірної для вихованця школи «Сокола» була особливо прикрою, оскільки нещодавно він, вдруге ставши чемпіоном російської суперліги, прийняв рішення завершити кар'єру гравця. Саме сумні ноти переважали у голосі 32-річного спортсмена, коли у вівторок ми зустрілися з ним у московських Сокольниках за кілька годин до того, як наша команда взяла курс на Київ. Залишивши дружину й сина у кав'ярні, приємний у спілкуванні і вдумливий хокеїст поділився своїми мiркуваннями з кореспондентом «УМ».

П'ятничний мітинг опозиції зібрав близько 25 тисяч учасників. Багато хто з них приїхав автобусами з областей, кияни ж не дійшли до Європейської площі, в тому числі й через прохолодну погоду та дощ, який закінчився лише за годину до маніфестації. Але прикметною була не явка і навіть не виступи вже звичної трійці лідерів. Цього вечора — вперше за час політичної кризи, що виникла після підписання указу Президента про розпуск парламенту, — була спроба організувати провокації й зіткнення під час вуличних акцій.

Будній день. На годиннику — близько шістнадцятої. У холі кінотеатру лише кілька підлітків та мам із дітьми. А ще — компанія із семи-восьми тіточок і дядечок у ділових костюмах. Схоже, у Києві вони у відрядженні, а в кінотеатрі вирішили «вбити» пару вільних годин. Напевно, підуть на «300 спартанців» — це чи не єдиний «серйозний» фільм, що о цій порі йде в кінотеатрі. Але яким є моє здивування, коли компанія дорослих заходить у той же зал, що і ми, на дитячу казочку «Артур і мініпути». Автор фільму Люк Бессон недарма каже, що фільм — це таблетка аспірину. А хороший фільм — це коли в тебе години півтори не болить голова. «Артур» — це саме таке знеболююче.

Знаннями про цілющі властивості підігрітих мінеральних вод, намулів та торфяних грязей володіли ще представники древньої офіційної медицини, а також знахарі й інші недипломовані ескулапи. У ХІХ столітті в середовищі європейської знаті, зокрема й підданих російського імператора, їздити «на води і грязі», приміром, у Баден-Баден (назва курортного містечка перекладається з німецької як «купатися-купатися») чи Карлсбад (тепер — Карловi Вари) було так само модно, як нині — на Багами та Гаваї.
На території сучасної України бальнеологічні установи розвивалися переважно в Криму, спершу за рахунок великого капіталу і царської казни, а потім — державного бюджету. На цьому тлі унікальним прикладом реалізації курортного проекту винятково силами українців в умовах іноземного панування став «Мінеральний живець «Черче», названий відомим письменником Богданом Лепким «українським Карлсбадом». У дещо видозміненому вигляді він функціонував і за радянської влади. Найчорнішими смугами в його історії стали два періоди: воєнний, коли лікувальні та житлові корпуси перетворилися на казарми для солдатів Bермахту, та кучмівського економічного безладу, коли курорт перевели на сезонне функціонування. Ще три року тому «Черче» мало не переступив межу безповоротної руйнації.

...Коли поліський очерет, який був поліщукам за колиску, як співається у відомій пісні («Очерет мені був за колиску»), повезли в Західну Європу на дахи тамтешнім прихильникам екологічно чистих будматеріалів, волиняни неабияк дивувалися. Бо про солом'яні стріхи, тим паче очеретяні, на Волині вже давно забули. Традиційну бляху, за яку в 1939-му при перших совєтах господарі розплачувалися роками виселення в краї, дуже віддалені від України, масово змінив радянський шифер. Той самий, яким у тій же Європі навіть хлівів не покривали, бо азбест негативно впливає на здоров'я та самопочуття худоби. Радянські люди — не худоба, вони витримають усе. Ще дотепер наші садиби дивляться у небо шиферними дахами. Хіба що багаті можуть дозволити собі металочерепицю чи ондулін. У знайомого водія-далекобійника, який мотається Європою, поцікавилася, чи доводилося йому в Голландії бачити очеретяні дахи на будинках? Чомусь саме голландці вподобали волинський очерет. Так, він бачив будинки під очеретом, але задоволення це не з дешевих. Дозволити собі таку розкіш можуть не всі. Село Смоляри, що у Старовижівському районі, може стати місцем паломництва для європейців, де вони можуть повчитися, як збудувати екологічно чисту і довговічну хату зі звичайнісіньких... осикових дров.

Китайська експансія на Рівненщині розпочалася. Вслід за дешевим лахміттям та не надто дорогою технікою в області з'явилися і перші підприємливі представники Піднебесної. Ще торік у невеличкому райцентрі Млинів на запрошення місцевого підприємця Анатолія Фещука побували з оглядинами двоє «розвідників» із батьківщини Мао — професор Сіньзянського університету в галузі будівельних матеріалів та спеціаліст-будівельник. А навесні цього року в Млинові вже має запрацювати перша черга сучасного будівельного заводу. І працюватиме на ньому не двоє, а вже півсотні китайських громадян.

У ці дні в Парижі триває всесвітня конференція ООН із проблем глобального потепління. Ця проблема дійсно стосується всіх і кожного. Замість двох місяців зими в Україні фактично панувала м'яка осінь, а після кількох днів хуртовин синоптики знову обіцяють поліпшення погодних умов та послаблення морозів. Весна при цьому нібито має прийти за звичним графіком.
В умовах серйозних кліматичних змін на планеті порівняно невеликій Європі (й Україні — також) «світить» прийняти на власній території мешканців одразу двох континентів — через можливу нестримну спеку, брак прісної води і голод. Утім українські вчені знають, як недопустити подібні катаклізми і вижити в умовах глобального потепління. Для цього вони розробили програму «Ковчег».
Про те, що крижана шапка Північного полюсу тане, наче пломбір на липневому сонці, погрожуючи людству другим всесвітнім потопом, знає вже, мабуть, кожен першокласник. Але навіть титулованим науковцям, які активно вивчають ризики, пов'язані з глобальним потеплінням, ще не вдалося винайти єдиної концепції виживання землян в умовах температурного екстріму. Програма «Ковчег», розроблена групою українських та російських учених, може успішно заповнити цю білу пляму. Більше того, запропоновані технології цілком згодяться і для «мирного» часу, бо спроможні вирішити низку серйозних екологічних, енергетичних та сільськогосподарських проблем.

Перша жінка-космонавт українського походження Хайдемарі Стефанишин-Пайпер відвідала учора Львів. В аеропорту, де її зустрічали родичі й журналісти, космонавтка виглядала дещо розгубленою, але водночас втішеною від теплого прийому. В Україну пані Стефанишин-Пайпер приїхала на запрошення бізнесмена Віктора Пінчука. Спершу вона побувала в Києві, учора завітала до Львова, а сьогодні перебуватиме на малій батьківщині свого батька — в селі Новий Яричів та Якимів Кам’янко-Бузького району Львівської області. Там на неї чекають уже давно.

Це сталося під час зйомок передачі каналу «ТЕТ» «Дивись» на одній зі столичних ковзанок. «УМ» подзвонила співачці, щоб з'ясувати деталі та побажати їй швидкого одужання. Незважаючи на те, що у Марії закритий перелом правого передпліччя і грати на гітарі вона не може, співачка саме була на репетиції.