Дивовижні хати, вкриті очеретом, оздоблені розписами в трипільському стилі, видно вже з автобуса. Виходимо — ніби в інший світ. Тут, у славетному селі Легедзине, міститься «штаб» Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура». «Отой пагорб за хатами бачите? — питає Сергій Сесь, інженер за освітою, наразі реставратор.

Про Холодноярську республіку, яка мала 15-тисячне повстанське військо, охоплювала 25 сіл Чигиринщини і діяла до 1922 року, добре відомо. Але досі білою плямою залишаються героїчні сторінки кількох повстанських загонів Черкащини, які боролися проти радянської влади в густих лісах навколо села Макіївка Смілянського району. І придушувати які прибула кіннота самого Семена Будьонного.

Бiля посольства Вiрменiї в Українi я познайомився з людиною, яка вiдрекомендувалася дещо незвично: «Ашот Айрапетян, українець».

Анi у вимовi, анi у виглядi його не було навiть натяку на українське. І тодi, зрозумiвши мiй подив, Ашот розчинив кейс i простягнув медичну склянку, на якiй значилося: «Український науково-дослiдний iнститут гематологiї i переливання кровi, м. Київ».

Великий білий конверт випав прямісінько до рук із поштової скриньки моєї запорізької квартири. У ньому — ще небачене мною, «Українське слово» з Парижа. Розгортаю газету, читаю: написано українською мовою — трохи незвично, як шкільні уроки літератури, як твори української класики.

Містичну Дівич-гору біля села Горбулів на Житомирщині тутешній люд пам’ятає як місце посвяти в отаманші Української народної армії шістнадцятирічної Марусі Соколовської. Хрещена Олександрою одна з чотирьох дочок горбулівського дяка Тимофія Соколовського прийняла командування поліськими повстанцями після загибелі старших братів та батька за наполяганням самих повстанців, які безмежно шанували своїх полеглих командирів і не хотіли бачити на чолі свого війська нікого іншого.

Не кожному селу України пощастило закарбувати свій життєпис у книзі професійного історика й етнолога. А село Хижинці, що на Вінниччині, відтепер має такий свій «науковий портрет». Книга «Культура повсякдення села Хижинці (1950—60-ті рр.)» доктора історичних наук, провідного наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського Валентини Борисенко нещодавно вийшла друком у столичному видавництві «Дуліби».

Коли до влади прийшов Михайло Горбачов, а разом iз ним вiдлига пiд назвою «перебудова», в Радянському Союзi, який був штучним, подекуди й насильницьким об’єднанням абсолютно рiзних народiв, утворилися сприятливi умови для виникнення нацiонально-визвольного руху.

Коли Путiн i його оточення розробляли плани вiдторгнення Криму, вони спрямували нищiвну критику на одну-однiсiньку людину. Щоправда, не рядову, а надiлену свого часу всiєю повнотою влади. Ця людина — Микита Сергiйович Хрущов. Мовляв, передача ним Криму Українi — це чистiсiнький волюнтаризм, порушення всiх i всiляких правових норм, i надто дорого любов Хрущова до України обiйшлася Росiї.

Слухаючи один з останніх виступів президента Росії Володимира Путіна, я зрозумів, що йому бракує елементарної освіти. Він укотре здивував світ своїми «відкриттями» — цього разу в царині історії. Виявляється, на його думку, ніякої України в нинішніх межах не існує взагалі; вся східна й південно-східна частина нашої території просто Новоросія — від Одеської до Луганської областей.

1 грудня вітчизняні розвідники — і діючі офіційно, і «нелегали», і ветерани запасу — відзначатимуть 22–ту річницю Служби зовнішньої розвідки України. З цієї нагоди СЗР та видавництво «Ярославів Вал» презентували нову книгу про пригоди вітчизняних «Бондів». Художній роман «Особлива територія» став дебютним для речника Служби зовнішньої розвідки, журналіста Олександра Скрипника.