Сьогодні в Україні живе близько одного мільйона безплідних подружніх пар. За даними МОЗу, майже у 80 відсотках випадків причиною безпліддя у жінок є штучне переривання вагітності, у 20 відсотках — запалення статевих органів. Незважаючи на тенденцію до зниження, рівень штучного переривання вагітності залишається високим і становить 45,8 випадка на 100 вагітностей. Це значить, що зі ста вагітних українок вирішують народити трохи більше від половини, а решта роблять аборти.

Медики продовжують дивувати світ найнеймовірнішими випадками одужання пацієнтів, яких, здавалось би, не змогло б урятувати нiщо. Так, фахівцям із Великобританії вдалося повторити унікальну операцію, здійснену їхніми американськими колегами три роки тому. Медики врятували від смерті 12-річного хлопчика, голова якого практично повністю відділилася від тіла після аварії на дитячих автоперегонах, повідомляє «Медпортал».

За українськими законами, жінка, яка живе з ВІЛ, може народити немовля у будь-якому пологовому будинку країни — чи то районному, чи то обласному — і лежати у загальній палаті з іншими мамочками. Зрештою, ВІЛ — не харчова і не повітряно-крапельна інфекція, аби передаватися через побутовий контакт, тож іншим породіллям таке сусідство нічим не загрожує. Але практика засвідчує, що здорові жінки, варто їм лишень дізнатися, що на сусіднє ліжко поклали інфіковану жінку, влаштовують грандіозний скандал керівництву медичного закладу і всілякими правдами й неправдами намагаються вижити нещасну з палати. Непоодинокі випадки, коли у наданні допомоги майбутнім мамам із ВІЛ-позитивним статусом відмовляють навіть лікарі, знаходячи для пояснення своєї відмови найнеймовірніші причини...
Куди звертатися вагітним жінкам, які бояться такої дискримінації? Чи можуть у ВІЛ-інфікованих батьків народитися цілком здорові діти? Як часто це трапляється і за яких умов це можливо? Відповіді на ці та інші запитання «УМ» шукала в офіційних кабінетах та в лікарняних палатах Києва.

З 1 січня 2007 року Україна має перейти на європейські стандарти щодо новонароджених. Нові правила ВООЗ, які має перейняти наша держава, передбачають виношування малюків, які народилися після 22-го тижня, тоді як дотепер «вирішальним» строком вважалися 28 тижнів. Столичні лікарі-акушери зізнаються, що виходжування немовлят з критично низькою вагою — справа надзвичайно важка. Адже ці діти з'являються на світ iз недорозвиненими легенями (а це впливає на роботу мозку), порушеною координацією рухів (через що діти не можуть ковтати), та слабким імунітетом (хвороби «чіпляються» до таких немовлят від самого народження). Тому відразу після появи на світ недоношені діти мають перебувати у спеціальних умовах під наглядом фахівців.

Не дивуйтесь, якщо завтра на Хрещатику чи Дерибасівській, на Проспекті Свободи чи вулиці Артема до вас підійде абсолютно незнайома людина і подарує яскраво-червону гвоздику, перев'язану червоною стрічкою. Хлопці й дівчата, які простягатимуть квіти перехожим, нагадають, що перше грудня офіційно оголошено Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом. Активісти Всеукраїнської мережі людей, які живуть iз ВІЛ/СНІД, невипадково вибрали червоний колір любові для проведення акцій у містах України. Адже саме розуміння, уваги й любові потребують ВІЛ-інфіковані чоловіки, жінки і діти. А червона стрічка є загальновизнаним символом вшанування пам'яті людей, які померли від СНІДу, та символом солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД.

Потрапити на прийом до народного цілителя Людмили Герасимової мені захотілося ще в грудні минулого року — тоді, як прочитала у рідній газеті матеріал про жінку-рентген. Поговоривши згодом з колегою — авторкою статті, я переконалася, що на світі є багато речей, природу яких ми можемо не розуміти, в існування яких можемо не вірити, але які, однак, цілком реально впливають на наше життя. Втім бажання завітати на розмову (а заразом і напроситися на діагностику та лікування) було, а можливості ніяк не випадало. І лише кілька днів тому мені нарешті вдалося зустрітися з Людмилою Миколаївною в її київській квартирі. А заразом — почитати листи вдячних пацієнтів з різних куточків України, Росії, Молдови, Німеччини й Канади, погортати сторінки книги, до якої зцілені люди записували свої вірші, пороздивлятися фотографії, на яких Герасимову оточують зірки естради, напитися смачнющого чаю й вислухати таку історію життя, що на десять бразильських серіалів вистачить...

Внаслідок Чорнобильської катастрофи — однієї з найжахливіших трагедій в історії людства — на світ щороку з'являються близько двадцяти тисяч дітей із вродженими вадами серця та інших органів. Більшість із них врятувати не вдається, і малюки помирають на першому році життя. Втім завдяки дороговартісному реанімаційному обладнанню для новонароджених, яке на початку тижня встановили у Львівській обласній дитячій лікарні ОХМАДИТ, десятки важко хворих дітей отримали реальний шанс на порятунок.

Людина, хвора на гостру ниркову недостатність, має лише два способи уникнути мученицької смерті від інтоксикації організму речовинами, що їх не змогли вивести з організму непрацюючі органи. Перший — довічна «дружба» з апаратом штучної нирки, який раз на тиждень чи раз на декілька днів очищує кров від токсинів. Процедура гемодіалізу не з приємних, але без чергової «чистки» людина почувається ще гірше. Другий — пересадка здорової нирки на місце скаліченого органу. І добре, якщо орган когось із родичів підходить для операції. В іншому випадку пацієнтові доводиться по декілька років чекати своєї черги на трансплантацію нирки або ж сподіватися на можливість «скооперуватися» з іншими невдахами і зробити так, щоб родичі пацієнтів допомогли всій групі.

Дівчинка, яка похапцем затягується ментоловим димом на шкільному подвір'ї; підлітки, які по черзі палять одну цигарку на трамвайній зупинці — такі «картинки дня», на жаль, давно перестали бути для українців дивиною. За статистичними даними, в нашій країні палять до 40 відсотків хлопців та дівчат, яким ще не виповнилося 18 років. Це при тому, що вчителі разом з батьками невтомно читають дітлахам лекції про шкідливість паління, а чинне законодавство суворо забороняє торгівцям продавати неповнолітнім цигарки! Звідки ж «заборонений плід» потрапляє до дитячих рук?

Бути красивою людині не заборониш. Жінці — тим паче. Дніпропетровчанка Валентина Земляна протягом усього свого життя страждала від вродженого дефекту — порушення прикусу. А позбутися такої біди мріяла, скільки себе пам'ятає. Зрештою, у далекому 1995 році реклама товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Реконмед» здалася жінці настільки переконливою, що вона вирішила випробувати долю і піти на операцію. Навіть немала ціна такого задоволення її ніскільки не злякала. На щастя, і рідне підприємство — відкрите акціонерне товариство «Дніпрошина» — з грошима допомогло. Втім замість омріяної «краси нелюдської» пацієнтка отримала цілий букет післяопераційних ускладнень. І нездатність відкушувати їжу — не найбільша біда жінки...