Споруджену ще наприкінці ХІХ століття хату–розвалюху в селі Суха Кобеляцького району, де в дитинстві жив видатний український письменник Олесь Гончар, в останній рік ХХ століття зрівняли з землею i на тому місці відбудували її «аналог». Саме та відновлена хатина стала основою державного літературно–меморіального музею–садиби класика, який відкрили 28 серпня 2000 року. Керує ним одразу в кількох іпостасях (директора, науковця, зберігача фондів тощо) двоюрідна племінниця Майстра слова, власне, онука його дядька Якова Тетяна Бондаревська, котра віднедавна знову мешкає в Сухій. А в дитинстві вона також жила в тій хаті, тож пізнала її, як кажуть, до пучків пальців, якими після походів у ліс за пакільцями разом із бабусею постійно зміцнювали стіни. Бо ж під час війни після «забав» наших бійців зі снарядом хату, за словами бабусі, «підняло і гепнуло». Та й нову споруду треба вже ремонтувати. До того ж пані Тетяна стала однією з фундаторок Всеукраїнського благодійного фонду імені Олеся Гончара, зусилля якого зараз спрямовані на те, щоб викупити покинуте приміщення колишньої сухівської школи–дитсадка й облаштувати там повноцінну літературну частину експозиції.

Адже в хаті–музеї через брак місця виставлено для огляду менше третини експонатів, зібраних директоркою. Тож зараз у неї клопотів і проблем, які заслуговують на окрему розмову, вистачає. Поки що ж говоримо з Тетяною Бондаревською про воістину унікальне за автентикою наповнення цієї хати (від скрині для приданого бабусі письменника та виготовлених руками його дідуся меблів, їхнього домашнього начиння до одягу, особистих речей, друкарських машинок знаменитого внука і навіть дзвіночка, голосом якого він у зрілому віці кликав дружину в свій робочий кабінет у Кончі–Заспі), та першовитоки творчості Олеся Гончара. Тим паче що автору цих рядків, як, певно, й кожному, хто закінчував школу в радянські часи, здавалося, що про тоді ще живого класика ми знаємо майже все. Тепер же з’ясовується, що навіть у «хрестоматійній» фразі з підручників та енциклопедій про те, що «Олесь Гончар народився у селі (слободі) Суха на Полтавщині» достеменним є лише дієслово. Так, народився, але не Олесь, не Гончар, не в Сухій і не на Полтавщині... Чому такі розбіжності навіть в офіціозі? Зрештою, наскільки «рідною» для письменника була ця скромна хатина?

Наметове мiстечко, яке у вiвторок розбили у скве­рi перед Луганською обл­держ­­адмiнiстрацiєю понад сотня «чорнобильців», розростається: вчора там уже стояло 12 наметів. Окрім місцевих, до протесту приєдналися ліквідатори зі Старобільська, Білокуріканого, Первомайська, Лисичанська.

У нашій державі витворилося спотворене поняття справедливості: соціальної, правової, історичної — будь–якої. За 21 рік існування незалежної держави у нас не спромоглися віддати належну шану борцям за волю України і подякувати їм за жертовне життя. І навіть ті тисячі українців, які пройшли через горнило радянських тюрем і були реабілітовані, нині не можуть розраховувати на належне ставлення держави. На відміну від їхніх «катів» — суддів, прокурорів, наглядачів тощо, яким держава Україна надала значні пільги та встановила величезні пенсії за їхні «заслуги».

Факти говорять за себе: органи Пенсійного фонду України не доплачують до пенсій незаконно засуджених громадян майже 370 грн. на місяць, а тим особам, яких було вивезено на так зване «спецпоселення», — майже 170 грн. на місяць.

Для того, щоб реабілітованим особам домогтися виплати до пенсії вищого розміру підвищення, їм необхідно насамперед «озброїтись знаннями», а потім — «вирушати в бій» по захист своїх прав. А «Україна молода» бере на себе місію «консультанта».

Причому реабілітованим українським громадянам треба поспішати з поданням до суду своїх позовів, оскільки нинішня влада може скоро позбавити їх такого права.

Третій Президент України не втомлюється переконувати, що і на 21–му році Незалежності влада має робити все задля соборності нації, а не роз’єднувати українців технологічними законами про мову чи червоний прапор.

В Україні таких партійних передвиборчих з’їздів ще не було — не просто в селі, а ще й на кукурудзяному полі. Саме такий антураж обрала для презентації свого походу на вибори партія Наталії Королевської «Україна — Вперед!». Загалом близько тисячі учасників та гостей передвиборчого форуму цієї політичної сили першого серпневого вечора приїхали в село Буки Сквирського району Київської області. Саме тут розташовується резиденція відомих сквирських агропромисловців Суслових. Місцеві мешканці вважають її справжньою візиткою не тільки села, а й усього району. Син Євген — народний депутат України, заступник голови партії.

Тут є храмовий комплекс із ландшафтним парком. Хоча все це — приватна власність, для всіх охочих вона є абсолютно доступною. А подивитися є на що: церква святого Євгенія, дзвіниця святого Даниїла, каплиці, вишукані скульптури, оригінальні альтанки, водоспад, водяний млин, навіть невелика гідроелектростанція. Біля головного входу до маєтку красується фонтан Дружби народів, більш відомий серед киян під назвою «Рулетка» — той самий, який свого часу був «родзинкою» головної столичної площі. Минулого року колишній міський голова Сквири Євген Суслов відновив його та облаштував у рідних Буках.

Три роки тому — 21 травня 2009 року у селищі Таромському, що на околиці Дніпропетровська, розігралася кривава драма. Просто у власному будинку знайшли вбитими подружжя пенсіонерів Шаталових (деякі прізвища змінено. — Авт.). За місцевими мірками, вони вважалися родиною заможною — в оселі водилися дорогі ікони, золото, не говорячи вже про гроші.

На економічному форумі в Києві лідер партії «Україна — Вперед!» Наталія Королевська презентувала експертам і громадськості проект економічного розвитку України «Нова економіка — нова країна». За словами Королевської, документ уже пройшов обговорення в 25 містах України, в дискусіях взяли участь понад 30 тисяч осіб. Тепер упродовж трьох місяців за участю експертів, економістів, ініціативних груп буде підготовлено детальний план реалізації проекту, презентація якого відбудеться у вересні. В ньому буде помісячно розписано кроки, якими Україна наближатиме себе до економічного дива. А воно, переконана Наталія Королевська, цілком можливе в нашій країні.

Буття отця Івана Теремка поділяється на два різко контрастні періоди: до і після 1січня 2001–го. Трагедія сталася перед його 35–річчям. Після доби блукань засніженими безлюдними полями він ступив на поріг смерті. Лікарі врятували життя, але змушені були ампутувати ноги.

Він посміхнувся і натис на спеціальну кнопку «Початок робіт». Ну, таку, яка є на кожному будівельному майданчику. А оскільки він — це Президент України Віктор Янукович, а потиск вийшов упевненим і вольовим, то роботи одразу ж розпочалися. І по–парадному одягнені робітники із радісним завзяттям приступили до спорудження конфайменту — нового об’єкта «Укриття» над четвертим реактором Чорнобильської АЕС. Дата виглядала напрочуд символічно: 26 квітня і водночас 26 років з дня аварії на станції.

Цьогорічне 8 Березня громадяни відзначили якось тихіше, ніж завжди. Ніби вся країна принишкла. І було від чого. Адже напередодні Президент після зустрічі з милими йому жінками України ошелешив нас, звиклих до всього вже сьогодні, сенсаційним наміром — повернути співвітчизникам «Юлину» тисячу!