Подібних мирних пактів в Україні не було щонайменше півтора року. Останній підписували ще тоді, коли Ющенко та Янукович змагалися на президентських виборах, і їх — за участi високих міжнародних спостерігачів — довелося садити за стіл перемовин. Саме з підписаними тоді меморандумами можна порівняти інший документ, уже в умовах сьогодення, — Універсал національної єдності. Вчора, незадовго до другого етапу «круглого столу», робочій групі вдалося узгодити його текст. Очікується, що цей Універсал візьмуть за основу роботи нової (чи видозміненої) коаліції. З цього часу — коли поняття правлячих сил та опозиції знову втрачають свої контури — починається інша сторінка української політики.

В'ячеслав Кириленко належить до тієї когорти «помаранчевих» високопосадовців, про яких проросійські сили можуть відгукуватися як про «націоналіста». Адже на своїй посаді, яку він займає з вересня минулого року (до того він був міністром соціальної політики), В'ячеслав відстоював питання відновлення справедливості щодо ОУН-УПА, відродження духовної та історичної спадщини України, захисту українського ринку від засилля російськомовної книги, музики тощо. Перспектива, коли уряд може очолити людина, яка робить по кілька помилок в одному українському слові, Кириленка не може не засмучувати. Є ризик, що багато напрацювань нинішнього віце-прем'єра можуть не знайти свого продовження в новому, «антикризовому», уряді.
Чому Кириленко не буде працювати в уряді разом iз «регіоналами», які ідеї він хоче, але не знає, чи встигне, реалізувати на своїй посаді, чому він виступає за розпуск парламенту і чому прагне частково закрити кордони для ввезення російської книги — в ексклюзивному інтерв'ю для «України молодої».

— Юрію Віталійовичу, сьогоднішню нараду Президента з силовиками (розмова відбувалася у середу ввечері. — Авт.) окремі депутати від Партії регіонів уже «охрестили» підготовкою Банкової до силового сценарію. Про що йшлося насправді?
— Зустріч із Президентом носила робочий характер, ми обмінялися інформацією щодо забезпечення законності й правопорядку в країні, особливо акцентуючи на діяльності міліції із забезпечення вільного, мирного волевиявлення громадян будь-яких політичних переконань.
— Отже, про силовий варіант не йдеться?
— Можливим є варіант убезпечення держави від неконституційних дій реваншистів. Дехто у Верховній Раді узяв на себе сміливість пропонувати голосувати за кандидатуру Прем'єра без внесення її Президентом, що є явним порушенням Кримінального кодексу, а саме ст. 109: «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади».

Соціаліст Микола Рудьковський, судячи з усього, до розпуску готовий і почувається більш ніж упевнено. Бо на запитання кореспондентки «УМ», що його фракція і партія робитимуть у разі виходу в світ відповідного указу Президента, «снісходітєльно» поплескавши авторку цих рядків по плечу, любитель костюмів від «Бріоні» й дорогих машин констатував: «Сонечко, підемо на вибори — виграєм вибори!». Ось так, коротко і ясно. І, погодьтеся, значно приємніше, ніж «зайка», як любить називати журналісток соратник Рудьковського по «антикризовій коаліції» Олег Калашников.

В Україні розгорівся новий «касетний скандал», який має чимало схожого з попереднім — оприлюдненням плівок Мельниченка. Головним фігурантом, як i шість років тому, є політик на прізвище Олександр Мороз. Тільки тепер Сан Санич в іншій ролі — якщо раніше він клацав на прес-конференції у Верховній Раді кнопкою магнітофона та обвинувачував у злочинах режим Кучми, тепер i сам опинився у подібній ролі — хабарника з непомірно великим апетитом до «зелені». Ціна питання за зраду демократичної коаліції, перехід в обійми «регіоналів» — 300 мільйонів «баксів» плюс посада спікера.

Розпустить Президент Верховну Раду чи ні? Незважаючи на те, що парламентарії з «антикризової» більшості старанно намагалися випромінювати впевненість — мовляв, хоч яке рішення ухвалить глава держави, вони однаково залишаться у виграші, — учорашній день ВР пройшов під знаком саме цього запитання. Ще й спікер Мороз своїм неоднозначним телезверненням невідомо до кого підігрів пристрасті... Тож немає нічого дивного в тому, що у надрах коаліції визріла ідея викликати Президента перед очі законодавців, аби «по-дружньому» йому пояснити, чому краще не «качати права» і внести на розгляд парламенту кандидатуру Віктора Януковича, замість «деструктивно» розпускати парламент. Ідея, варто зазначити, викликала рішучий протест у опозиції, яку уособлює Блок Тимошенко, та «меншості» — так влучно охарактеризував невизначений статус «Нашої України» один з її лідерів Анатолій Кінах.

Від учорашнього дня Президент має підстави розпустити парламент. 25 липня минуло рівно 60 днів від того часу, коли «відставився» уряд Юрія Єханурова, нового ж Кабміну досі немає. Спроби учасників «антикризової» коаліції вдатися до юридичної казуїстики й назвати травневу відставку уряду «складенням повноважень перед новим парламентом» виглядають просто смішно. Що тоді відставка? І чи не вони, «регіонали» і Ко, називали Кабмін Єханурова відставленим двічі чи й тричі, враховуючи «нищівні» голосування ще в Раді попереднього скликання?
Президент думає, чим обернеться розпуск парламенту, що світить «помаранчевим» на дострокових виборах і чи не краще все ж пошукати якихось компромісів із Партією регіонів. В ідеалі — щоб Прем'єром був уже хай не Єхануров, а, скажімо, Яценюк чи Гайдук; у трохи гіршому випадку — хай уже Прем'єр Янукович, але при ньому — «помаранчеві» перший віце-прем'єр, міністри внутрішніх і закордонних справ, фінансів і оборони, економіки і юстиції, навіть промполітики до купи. «Регіони» наполягають на Януковичі й називають такі торги «цинічними». Ющенко говорить усе те ж: до кінця 15-денного терміну, відпущеного йому Конституцією на роздуми й переговори, ще довго, а право розпустити парламент у нього є...