«Не дай Бог вам пережити те, що випало на нашу долю», — говорять українці, які залишилися без даху над головою після страшної повені. Стихія, що заподіяла шкоди шістьом регіонам України, лишила відбиток не лише на статках людей, але й на їхній психіці. Фахівці МНС, які надавали психологічну допомогу постраждалим від повені, кажуть, що найважче було «витягувати» дітей та одиноких людей похилого віку. «УМ» дізнавалася про те, з якими випадками доводилося зустрічатися психологам на підтопленій місцевості, які страхи мучили селян та якими методами фахівці долали ці проблеми.

Професор Кан Кай — безсумнівно, унікальний громадянин України. Доля закинула його з рідного Китаю в нашу державу, і тут спадкоємець видатної династії лікарів уже майже 20 років завдяки голковколюванню творить справжні дива. Професор полюбив Україну, сало та київські торти, отримав наше громадянство і навіть називає жартома себе «китайським Мазепою», адже батьківщину йому довелося покинути через політичні переконання. Предки Кан Кая були найкращими представниками китайської медицини, і професор у 16–му поколінні продовжив цю традицію. Прадід Кан Кая, китайський граф Цу Фон Це, став одним із засновників першого медичного інституту в Китаї, ще один із пращурів урятував китайську імператрицю. А безпосередній учитель Кан Кая — Чень Бо Ві — лікував Хрущова і Мао Цзе Дуна. Сам же Кан Кай отримав благословення Папи Римського Івана–Павла ІІ. І в Україні, куди він приїхав після Чорнобильської катастрофи, Кан Кай досі виконує свою благородну місію — лікує людей. Однак найбільше, чим пишається професор, — це раніше безплідні сім’ї, у яких після курсу лікування народилися діти. І таких немовлят уже понад 800! За такий внесок у поліпшення демографічної ситуації Президент України нагородив китайського лікаря Кан Кая орденом «За заслуги» третього ступеня — професор цим помітно пишається і ніколи не знімає нагороду навіть з лікарського халата. Але лишається у китайського професора одна нездійснена мрія — аби українська жінка народила йому дочку.

Звісно ж, лупа не здатна поставити жирний хрест на особистому житті вродливої дівчини або на кар’єрному зростанні тямущого хлопця, як це намагається донести до українців телереклама. Утім і настрій від споглядання сірувато–білих лусочок на своєму волоссі й одязі в жодної людини не покращиться. Особливо якщо процес випадання «снігу» на голову супроводжується свербінням шкіри і бажанням занурити голову в холодну воду. З яких причин здорова шкіра перетворюється на комбінат з цілодобового виготовлення бридких «пластівців»? Як можна позбутися цього неестетичного явища? Чим ризикують люди, які сліпо довіряють рекламі й купують засоби, «на сто відсотків ефективні проти лупи»? «УМ» шукала відповіді на ці та інші запитання.

У 50–х роках ХХ століття австралійський учений Френк Макфарлейн Бернет сформулював положення про імунологічний нагляд, згідно з яким головне завдання імунологічної системи зводиться до контролю за сталістю внутрішнього середовища і знищення всього чужорідного для організму. На той час це була справжня революція в імунології. Більше того — з’явилася надія перемогти навіть рак. Адже якщо в організмі з’являються злоякісні клітини, то імунітет має знищувати і їх. Проте з часом виявилося, що ракові захворювання дуже хитрі, вони здатні «вислизати» з–під імунологічного контролю і навіть більше — змушувати імунну систему працювати на себе. Щоб розібратися, чому так відбувається, «УМ» звернулася до завідуючої лабораторією імунології та алергології Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології ім.  Р. Кавецького НАН України, доктора медичних наук, професора Нінелі Михайлівни Бережної.

Україна щороку стає все більш алкоголізованою державою, і жодна бюджетна програма поки не в змозі зупинити загрозливий процес. Чому п’яницю, незважаючи на зусилля рідних і друзів, так важко повернути до тверезого життя? Чи справді жіночий алкоголізм, на відміну від чоловічого, є практично невиліковним? Що робити дружині алкоголіка, якщо вона не хоче поставити хрест на «бракованій» родині, а прагне витягти дорогу людину з пазурів «зеленого змія»? Про це «УМ» дізнавалася в голови Київської регіональної організації «Відродження» Олександра Трамбовецького — спеціаліста, який понад 35 років лікує українців від алкогольної та інших форм залежності.

Стомлені за рік трудівники під час літньої відпустки масово вибираються з «кам’яних джунглів» і вирушають завойовувати морські узбережжя, гірські перевали чи принаймні лісові масиви. Українці сунуть подалі від задушливих міст, добряче набридлих заторів, натовпів і, звісно ж, «рідних» офісів. Тож не дивно, що улюбленим місцем відпочинку стає природа: карпатські та кримські ліси, гори. Утім на відпочивальників, які прагнуть насолодитися єднанням із природою, усюди можуть чатувати неприємні сюрпризи. Зокрема, зустріч із дрібними істотами, які харчуються людською кров’ю та можуть переносити серйозні захворювання.

З поведінки немовляти дуже важко зрозуміти, чи здатне дитя взагалі почути якісь звуки, чи однаково добре працюють обидва вуха і чи вловлює дитина тихі звуки. У перші дні життя крихітне створіння практично не реагує на зовнішні подразники. Але з часом дитина починає дивитися у той бік, звідки лунає шум, тягнути ручки, повертати голівку. І тут батькам важливо не прогавити тривожні симптоми глухоти, приглуховатості чи інших проблем зі слухом. На жаль, більшості українців доводиться проводити «діагностичну роботу» із застосуванням брязкалець та інших підручних засобів. Зрозуміло, результат не завжди є точним. Тому вітчизняні лікарі наголошують: у кожному пологовому будинку нашої країни має бути спеціальне обладнання, яке дає відповідь на запитання — чує малюк чи ні. Рання постановка діагнозу й вчасне лікування допомогли б уникнути сотень випадків інвалідності через слух.

Чи є хоч одна українська сім’я, якої б не торкнулося це слово — «рак»? Воно промовляє до нас цифрами загрозливих статистик, плакатами–вказівками у гінекологічних кабінетах, брошурами–рекомендаціями ООН чи ВОЗу на майданах, соціальною рекламою на телебаченні, сповідями «зірок», які хочуть закликати–вберегти–пояснити, нічними дзвінками і непоправними втратами... Чому карта здоров’я українського суспільства загрозливо рясніє червоними прапорцями? Як протистояти цьому лиху? Про це «Україна молода» говорила із директором Інституту медичної радіології імені С. П. Григор’єва АМНУ, професором Миколою Пилипенком.

Прибічники масової імунізації української молоді кажуть: якщо в державі терміново не провести масову вакцинацію проти кору й багряниці, у 2010—2012 роках нас накриє новий спалах епідемії цих захворювань. Директор Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського АМН України Віктор Марієвський наголошує, що у світі поки не винайшли кращого способу попередження інфекційних захворювань, ніж вакцинація. А відтак восени Україні треба продовжити масштабну кампанію. Тим паче що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) закликають нас довести почату справу до кінця. Але чи справді рятівним стане цей крок? Чи не виявиться індійський препарат тією скринькою Пандори, з якої вирвуться і почнуть косити нашу молодь тяжкі хвороби?

Україні пощастило мати кардіохірурга, якого шанує світова медична спільнота. Директора Науково–практичного медичного центру дитячої кардіології і кардіохірургії, доктора медичних наук Іллю Ємця недарма називають лікарем із золотими руками і серцем. Про це найкраще могли б розповісти батьки діточок, яких лікар буквально повернув з того світу. Утім мало хто знає, що людина, яка кожен другий день за рік проводить в операційній, могла і не потрапити в медицину. Якби доля повернула інакше, Ілля Миколайович сидів би в оркестровій ямі або вів щоденник орнітолога...