У Всесвітній день здоров’я, який відзначався 7 квітня, у дитячому відділенні Національного інституту раку побували відомі «олімпійці» на чолі з головою Національного олімпійського комітету (НОК) України Сергієм Бубкою. Спортсмени подарували дітям, хворим на рак, іграшки та книги, роздали автографи та розповіли, що перемога над будь–яким важким захворюванням можлива, якщо в це вірити й боротися за своє життя.
Ми звикли до того, що цукровий діабет — давня і ніби звична хвороба. Часто говоримо про епідемію ВІЛ/СНІД, нарешті всерйоз заговорили про туберкульоз, а про діабет згадуємо час від часу. Утім ця хвороба впевнено охоплює весь світ, не минаючи ані відсталих країн, ані розвинених держав. Якщо у 1994 році Земля мала 110 мільйонів хворих на діабет, то в 2000 — уже 175. ВООЗ прогнозує, що в 2010–му кількість таких пацієнтів сягне майже 240 мільйонів, а у 2030 році такий діагноз матиме кожен п’ятий землянин. Отже, йдеться про глобальну неінфекційну епідемію. До якої ми, на жаль, не готові.
Сьогодні існує багато способів допомогти хворій людині ходити, чути й бачити, однак ніхто ще досі не потурбувався про пацієнтів, які не можуть посміхатись чи моргати очима. Але ці дії також важливі для повноцінного життя. Багато людей у всьому світі втрачають можливість керувати м’язами обличчя. Це трапляється внаслідок травм та інсультів, а люди з синдромом Мьобіуса мають параліч нервів обличчя від самого народження. Причому така патологія впливає не тільки на естетичний вигляд хворого. Бідолаха, який втратив здатність керувати мімічними м’язами, може, врешті, втратити і зір. М’язи, що відповідають за моргання, атрофуються, людині не вдається заплющити око, слизова органа зору пересихає, починаються незворотні зміни, а там і до сліпоти недалеко...
Після отриманої травми хребта і довготривалого лікування черкащанка Людмила Скорогляд знайшла власний спосіб реабілітації. Десять років тому, аби відновити рухливість рук, бо важко було навіть картоплю почистити, вона почала вишивати ікони. Жінка давно переконалася, що таке лікування не тільки допомагає їй тримати себе у формі, а й дарує гарний настрій та віру в себе. Цікаво, що взятися за голку та нитку Людмилу Миколаївну змусив пророчий сон, у якому вона розмовляла з апостолом Петром.
Київська школа № 168 дуже відрізняється від решти загальноосвітніх закладів міста. Три роки тому керівництво школи вирішило запровадити інклюзивну форму освіти, коли хлопчики й дівчатка з діагнозом ДЦП навчаються в одних класах зі здоровими дітьми. Учителі школи самі розробили та впровадили проект інклюзії, де врахували всі необхідні аспекти навчання дітей із фізичними вадами. Спеціальні класи з обов’язковими спальнями, коридори з поручнями, чітко визначена ширина дверей, особливі умивальники — це не повний перелік корисних нововведень.
Місяць тому матері 35–річного Олександра встановили діагноз «рак». Фахівці призначили дату операції та розповіли, що після видалення пухлини жінці треба буде пройти курс хіміотерапії. Відразу попередили: шукати медикаменти родині, швидше за все, доведеться самостійно. Адже в лікарні швидко закінчуються препарати, закуплені за бюджетні гроші. І невідомо, чи вистачить цих запасів для всіх пацієнтів. «Тому, якщо маєте можливість, придбайте ліки самостійно чи знайдіть спонсора, який би оплатив лікування», — порадив Олександрові онколог.
Оскільки згаданий госпіталь має обласний статус, то під його «опікою» перебувають інваліди війни, учасники бойових дій, чорнобильці I категорії та члени родин загиблих із сусіднього Комсомольська і довколишніх районів. Згідно з законом, усі ці люди мають першочергове право на безкоштовну і водночас кваліфіковану медичну допомогу. Однак реалізувати його можуть далеко не завжди. Адже для того, щоб пролікуватися в госпіталі наддніпрянського міста, треба на кілька тижнів залишити домівку.
Нині в Україні живе 16 тисяч дітей із діагнозом ДЦП. Хтось із них погано ходить, деякі пересуваються тільки з підтримкою, чимало не може підвестися з інвалідного візка. У таких дітей виникають проблеми з мовленням і слухом, їм буває важко вивчити найпростіші приклади з таблиці множення чи запам’ятати, що імена слід писати з великої букви. Але нерідко ці добрі, щирі й безхитрісні діти несуть у цей світ великий талант. Та ще й такий, що не кожній здоровій людині дається. І добре, коли батьки «особливих» хлопчиків та дівчаток роблять усе можливе і неможливе, щоб дати цьому таланту розквітнути — всупереч жорстоким прогнозам лікарів.
У Київській школі № 168, де навчаються і «звичайні» діти, і малюки з діагнозом ДЦП, ніхто не тицяє пальцем у дівчинку, яка пересувається на візочку, і не дражнить учня, чиї слова не завжди можна розібрати. Річ у тім, що три роки тому керівництво школи вирішило запровадити інклюзивну форму освіти (себто навчання дітей із ДЦП разом із здоровими у звичайних класах). Сьогодні у школі навчаються 38 дітей із особливими потребами, з них 17 пересуваються на візках і потребують постійного догляду. Тож не дивно, що саме в цій школі відбулося нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу творчості для дітей із діагнозом ДЦП, який проводився в рамках спільної програми Фонду «Україна 3000» і компанії «ТНК–ВР Коммерс» «Радість дитинства — вільні рухи».
Напередодні Всесвітнього дня глаукоми, який світова спільнота відзначає 12 березня, на території Києво–Печерської лаври з’явилися провідні лікарі–офтальмологи України, щоб улаштувати акцію для студентів та викладачів Київської духовної академії та семінарії (КДАіС), лаврських монахів і прихожан. Упродовж дня всі бажаючі могли безкоштовно виміряти внутріочний тиск і таким чином з’ясувати, чи не почався в них розвиток небезпечного захворювання. А після обстеження представники духовенства потрапили на професорську лекцію, з якої дізналися про причини виникнення глаукоми, її перші симптоми, методи лікування та способи профілактики. Скільки людей завдяки акції вперше дізналися про свою хворобу? Для чого священнослужителям — з їхнім уявленням про Божествену природу людини — розбиратися в будові ока й володіти «таємницею райдужного кола»? Відповіді на ці та інші запитання журналістка «УМ» почула, побувавши на території Лаври.
