PinchukArtCentre, який за два роки встиг пов’язати своє ім’я з найдорожчими зірками contemporary art, зміцнив свої позиції «зв’язком» із ще однією європейською знаменитістю в галузі сучасного мистецтва. З 1 жовтня на посаду директора PinchukArtCentre заступив директор австрійського музею Kunsthaus Bregenz Екхард Шнайдер, який за вісім років перетворив згаданий музей на найвпливовіший серед закладів сучасного мистецтва в Європі.

Роксолана Богуцька шиє костюми для шоу Руслани, Тетяна Земскова і Олена Ворожбит одягають на сцені Таїсію Повалій, а Вікторія Гресь зробила крок за океан — в її костюмах виступатиме американська поп–співачка Джанет Джексон. За словами PR–директора Будинку моди Victoria Gres Алли Карлюк, українська дизайнерка менш ніж за півтора місяця зшила три дублі комплектів для балету співачки і один повний комплект та багато різноманітних маєчок для самої Джанет Джексон. У цьому вбранні з колекції Victoria Gres Denim осінь—зима 2008—2009 співачка працює один блок зі своєї нової програми Rock Witchu Tour, інші виходи пані Джексон оформлені Донателою Версаче.

У неділю у Львові закінчився 15–й Форум видавців. Напевне, тільки в нас можна провести таку грандіозну книжкову виставку–ярмарок з 652 учасниками, 150 літераторами з 15 країн, творчими вечорами письменників рангу Тетяни Толстої, Юрія Андруховича, Катрін Панколь, Віктора Сорокіна і Романом Віктюком у ролі весільного генерала за менш ніж півтора мільйона гривень. З одного боку, ця цифра показує, наскільки завищені бюджети аналогічних державних виставок і хороші апетити державних чиновників, які їх проводять. З іншого ж — останній Форум продемонстрував, що найважливіший для українського книжкового бізнесу захід розвивається не так інтенсивно, як міг би, будь у нього більше вільних грошей і толкових виконавців. У першу чергу Форуму потрібне нове приміщення — натовпи спраглої до літературних новинок і сучасної професійної літератури публіки могли конкурувати тільки з автомобільними заторами на вузеньких львівських вуличках. Міська влада, яка довго годувала президента Форуму Олександру Коваль обіцянками про новий сучасний Експоцентр, тепер каже, що залишилося потерпіти три роки — до Євро–2012 виставковий зал здадуть в обов’язковому порядку. Хоча львівські міські й обласні начальники кожного року охоче виходять на сцену Форуму і навіть штовхаються на стендах видавництв, грошей на «книжкову столицю України» дають мало: в цьому році з обласного та муніципального бюджетів виділили 150 і 190 тисяч гривень. Зате подорожчали квадратні метри стендів і боксів — 500 грн. за кв.м, і вхідні квитки — дві грн. замість однієї.

У Львові у розпалі 15–й Форум видавців, який уперше проходить у статусі Національного. Втім, програма Форуму насичена переважно автограф–сесіями, «круглими столами», дискусіями; презентацій нових книжок цього року набагато менше, ніж раніше. Найпопулярнішою письменницею Форуму, як і кілька попередніх років, є Марія Матіос, до якої на стенді видавництва «Піраміда» стоять нескінченні черги за автографами. А у Львові виставлені лайт–бокси з рекламою її нової книги «Москалиця». Цього року доброчинна акція «Подаруй дитині книжку!» спрямована на збір книжок для бібліотек районів, що постраждали від повені. Благодійний Фонд «Україна 3000» пообіцяв закупити для цієї благочинної акції книжок на 30 тисяч гривень, а партія «Єдиний центр» — на 70 тисяч гривень.

Із завтрашнього дня на вулиці Коперніка у Львові знову будуть шалені корки — увесь начитаний Львів і його «околиці», як то Київ, Тернопіль, Вінниця, Харків тощо, підтягнуться на щорічний Форум видавців. Це головна книжкова подія року, до якої видавці й письменники «бережуть» свої найдорожчі «прем’єри». Програма 15го Форуму видавців у Львові, як завжди, роздирає журналістів, літературоманів і просто інтелектуалів на десятки дрібних «хом’ячків»: як встигнути на презентацію нового роману Марії Матіос «Москалиця», який вона щойно презентувала в Москві, на «круглий стіл» «Україна—Росія: державні межі на літературній карті. Де вони?», на заходи «ГраніТ», на промо­тур Андруховича, на виставку львівської графіки, автографсесію кінорежисера Юрія Іллєнка, літературний квест, літературний флешмоб і т. д. і т. п. Президент Форуму видавців у Львові Олександра Коваль проблему вибору вирішує просто: «У мене відзначені галочками обов’язкові заходи, де я мушу бути, — це пресконференції відкриття, пресконференції всіх наших партнерів і співорганізаторів, бізнесфорум, відкриття виставок. А потім, хто мене де зловить за руку, туди я й піду. Я схиляюся перед своєю долею і взагалі нічого не вибираю». Що таке виставковокниговидавничий бізнес в Україні й як важко його робити, ми поговорили з пані Лесею напередодні Форуму в Києві.

На відкриття «Першого антикварного салону», що відбулося в четвер увечері в Українському домі, прийшло значно менше народу, ніж збирали подібні акції — живописний «Арт–Київ» та «Великий скульптурний салон», організовані, як і щойновідкрита виставка, директоркою Українського дому Наталею Заболотною. За словами пані Заболотної, яка не на жарт взялася за українське мистецтво, по–перше, це тому що вхід був виключно за VIP–запрошеннями, яких розіслали всього 500, а по–друге, політиків, які ледь не поголовно є колекціонерами чи простими «споживачами» антикваріату, підкосила парламентська криза. «Обіцяли бути і міністр культури, і віце–прем’єр з гуманітарних питань. Васюник нам навіть вступ до каталогу написав, але передзвонили і сказали, що не виходить», — поділилася з «УМ» пані Заболотна, яка з нагоди «прем’єри» ще одного свого дітища зробила зачіску в стилістиці 40–х, а–ля актриси трофейного кіно.

Роберт Робертович — це той випадок, коли національне за духом мистецтво стає наднаціональним по суті. За неймовірну грузинськість і філософічність Стуруа полюбили в усьому світі: крім свого кревного Театру імені Шота Руставелі, де він працює з 1962 року, режисер поставив близько 30 вистав у Росії, Великобританії, Туреччині, Фінляндії, Аргентині, Ізраїлі. В репертуарі Національного академічного театру імені І. Франка в Києві йде його вистава «Цар Едіп» за Софоклом. Стуруа досягнув найважливішого в мистецтві й найважчого — впізнаваності творчого почерку, фірмового стилю, в середині 70–х з’явилося таке поняття, як «театр Роберта Стуруа».

І триватиме до 14 вересня, а потім переїде в Мінськ — у Національний художній музей Республіки Білорусь, і півтора місяця триватиме там. Правда, де взяти 60 тисяч гривень на плановий переїзд експозиції до сусідів, генеральний директор Києво–Печерського історико–культурного заповідника Сергій Кролевець поки не знає. Річ у тім, що держава ніяким чином не причетна до цієї виставки, і, за словами Сергія Кролевця, доки директор Третьяковської галереї Валентин Родіонов особисто не подзвонив нашому міністру культури і туризму, Мінкульт не хотів давати жодних гарантій щодо експонатів, які приїхали з Росії і Білорусі, — а це, на хвилиночку, ікони XIV–XIX століття. В Україні ж виставці матеріально допоміг мільярдер Сергій Тарута.

Цього року дизайнерка Олеся Теліженко поки придумала і реалізувала тільки одну знакову річ — хрестильну сорочку для свого маленького сина Аскольда. Це і є відповіддю на запитання, чому цікавої і перспективної Теліженко не було у весняному графіку UFW. Дизайнерка так упевнено ввійшла в лідерську обойму українських модельєрів, що якось мимоволі забуваєш, що вона лише минулого року закінчила Академію мистецтв у Львові та зробила тільки три колекції. Не її провина, а, мабуть, таки заслуга, що всі три колекції, показані в рамках українського тижня прет–а–порте, були такими самобутньо–виразними і свіжими, що запам’яталися модникам і фешн–критикам як яскраві образи. Вона заявила про себе в стилістиці етно і не збирається звертати зі «своєї колії».
Зате Аскольд допомагав мамі на шоу–румі UFW — тим, що не заважав. З його ж ласки молода мама–дизайнерка у травні взяла участь у двох конкурсах — у київському «Льон–фесті–2008» перемогла, а в московському імені Надії Ламанової просто показалася. «На київському конкурсі головою журі був В’ячеслав Зайцев, він похвалив мою колекцію «Скіфія. Дикий степ» і запросив на конкурс Ламанової. До московського конкурсу залишався тиждень, і я всім казала, що не поїду, бо це ж зовсім крейзі — такі короткі терміни. А мені всі, наче змовилися, казали: їдь негайно, це такий шанс! Знайшли ми в Москві Будинок моди Слави Зайцева, підходимо, і тут сам модельєр мені двері відчиняє. А потім уже, коли диплом вручав, запитав: «Когда же ты успела?», я йому: «Вы же пригласили, я и приехала. Правда, я ехала за победой». «Я тебе десятку поставил», — сказав Зайцев». Влітку вона встигла поторгувати футболками, сумками і красивими шкіряними пасками у скіфському стилі на «Країні мрій» і потрапити в малесенький корнер молодих українських дизайнерів, що відкрився в червні у книгарні–кав’ярні «Купідон». Тепер вона зайнята підготовкою нової колекції на осінній UFW, по секрету — це буде весна–літо–2009 у стилістиці витинанки. І, можливо, восени ми побачимо дизайнерський тандем Олеся Теліженко — Катя Пшеченко, яка теж працює в напрямку слов’янської етніки.
За черешнями і соком ми з Олесею говоримо про те, як вона курсує маршрутом Київ—Черкаси, як важливо жити з коханою людиною і про те, що глобалізм у моді ні до чого хорошого не приведе. Словом, за життя...

У неділю в польському Сопоті, в знаменитій Лісовій опері, яка за свою історію приймала найгучніші імена світової музики (Уїтні Х’юстон, Елтон Джон, Гару, Бі Бі Кінг, Брайан Адамс) закінчився XIX фестиваль української культури. І перший закордонний український захід на моїй пам’яті, який би проходив так широко, організовано і сучасно. Яскраві афіші хорошого дизайну, які можна зустріти в костелах та на афішних тумбах у Гданську, Сопоті, грамотний прес–центр, серйозна програма, широка інформація — від звернення голови Об’єднання українців у Польщі з проханням заохочувати українців приїздити на фестиваль у газеті «Наше слово» до адресної інформації по громадах, костелах, гуртках. Такий рівень фестивалю забезпечує не тільки відпрацьована технологія — як–не–як фестиваль проходить удев’ятнадцяте, але й сприятлива економічна ситуація: в Польщі, за словами нашого посла Олександра Моцика, найбільші українські інвестиції за кордоном — понад 1 млрд. доларів. Відтак вітчизняні бізнесмени трохи інвестують в українську культуру в Польщі, та й «велика Україна» в особі Міністерства культури і туризму дала свій «пай» — адже нинішній «культурний» міністр у 2000, 2003 та 2005 роках був режисером фестивалю української культури в Сопоті.