У суботу двох помічників народного депутата Володимира Філенка («Наша Україна») Івана Варченка та Євгена Золотарьова, затриманих за першотравневе носіння «останньої сорочки Януковичу» в Харкові, було звільнено з-під варти. Насправді помічники Філенка мали сидіти в буцегарні ще з добрий десяток днів. Але, зважаючи на величезний розголос, протести громадськості (нещодавно було подано заявку на багатоденне пікетування облдержадміністрації, яке здійснювали більше десятка політичних сил регіону) і намір опозиції звернутися до світової спільноти, влада завернула голоблі. У ситуацію втрутився сам «губернатор» Євген Кушнарьов, який направив звернення на ім'я голови Харківського апеляційного суду Василя Бринцева і прокурора області Василя Синчука з приводу постанов Київського районного суду Харкова. Цей суд, як уже повідомляла «УМ», визнав активістів «НУ» винними в порушенні порядку організації й проведення масових акцій і засудив Золотарьова та Варченка до 15 і 10 діб адмінарешту відповідно.

Останки 143 воїнів поховали за всіма військовими і християнськими обрядами у селі Веселе на Харківщині. Стихійний цвинтар, де знайшли останній прихисток визволителі Слобожанщини, понад шість десятиліть мав статус неврахованого.

Шостий за рахунком Ан-140 Харківського авіаційного підприємства відлетів на службу до авіакомпанії «Ілліч-Авіа» Маріупольського металургійного комбінату. Ця машина ХАЗу стала першим Аном, який вигідно відрізняється від базової моделі висотою та дальністю польотів. Фахівці також зазначили, що, укладаючи договір на виробництво і купівлю лайнера, Харків із Маріуполем використовували поки що новий для України стиль менеджменту. Тобто літак передали експлуатанту за рекордний термін (через півтора місяця з моменту підписання контракту) і за прямою фінансовою схемою розрахунків.

Відомі українські альпіністи Сергій Бершов та Ігор Свергун днями відправилися в Гімалаї, аби на однiй із вершин цього гірського пасма підняти прапор Харкова. Підкорення восьмитисячника командою з двох чоловік — подія доволі рідкісна навіть у професійному альпінізмі. Але спортсмени вирішили, що 350-річний ювілей Харкова вартий подібного ризику.

Не минуло і чотирьох місяців, як представники Генеральної прокуратури приїхали до Харкова з перевіркою знову. Цього разу їх цікавлять винятково вино і горілка. Точніше, сурогатні аналоги давнього як світ напою. За кілька днів вони виявили численні порушення як у сфері його виробництва, так і реалізації. Після чого склалося враження, що місцеві органи контролю і правопорядку взагалі не переймаються вищезгаданою проблемою. Або, скажімо, всю свою міць кинули на боротьбу з одним-єдиним порушником — мережею супермаркетів «Таргет».

У Харкові на вулиці Шишківській водій сміттєвоза збив одразу двох пенсіонерів. 80-річна жінка від сильного удару загинула на місці, а 65-річного чоловіка у тяжкому стані «швидка» доставила до лікарні невідкладної медичної допомоги.

Пошук винних у смерті юного рапіриста навряд чи завершиться найближчим часом. За словами слідчого Дзержинської прокуратури Харкова Олексія Калини, довести факт халатності відповідальних осіб завжди непросто. У цьому ж резонансному випадку все складно і поготів.
Як «УМ» уже повідомляла, сімнадцятирічний Євген Прокоп'єв загинув під час бою на Всеукраїнських спортивних іграх у Харкові. Суперник пронизав його наскрізь зламаною рапірою, внаслідок чого хлопець помер через надмірну втрату крові. Спеціалісти говорять, що лиха такого ніколи б не сталося, якби Женя сам не обрізав для зручності рукав так званого набочника. Але, оскільки турнір був дитячим, логічно виникає асоціація з недоглядом чи безконтрольністю. «На сьогодні слідство дійшло висновку, — говорить Олексій Калина,— що ця трагедія не є випадковістю і що смерть рапіриста сталася в результаті нехлюйського ставлення організаторів турніру до своїх прямих обов'язків».

Андрій Жолдак днями скликав журналістів для того, аби через них зізнатися Харкову у своїй любові. За цим сенсаційним жестом (до недавнього часу була якраз нелюбов) впізнавалося бажання режисера-перекотиполя пустити нарешті не властиве йому коріння. Можливо, саме у цьому місті, а може, навіть у принципі. Він з легким сумом послався на вік, харківську прописку, переїзд із Києва сім'ї і навіть улюблену собачку Фані, яка саме від місцевого «кавалера» привела недавно трьох симпатичних цуценят.

Щастя пірнути у воду, не покидаючи стін загратної установи, сьогодні доступне лише малолітнім підсудним. Збудували басейн на кошти, зароблені у місцевих майстернях самими ж в'язнями. Фахівці запевняють, що подібні нововведення — важливий елемент виховної системи, оскільки здатний пробудити у підлітку тягу до кращого життя. А заодно відволікти від бажання влаштовувати з нудьги якісь традиційні розборки. За час, коли у слідчому ізоляторі з'явилася можливість поплавати, зразкова дисципліна тут служить чимось на зразок багатообіцяючого стимулу.

Що має трапитися з жінкою, аби в ній назавжди згасла любов до рідної дитини? Мабуть, перед тим, як відмовитися від частинки своєї плоті, вона віддає на поталу власну душу. Життя після материнської зради дуже мало схоже на дитинство. В ньому назавжди зникає золота домашня середина, залишаючи вибір між двома протилежними крайнощами: казенним порядком та вуличним хаосом. І скільки б чужі руки та серця не рятували у сироті повноцінну людину, образ зламаної гілки, як і власна тінь, переслідуватимуть її довіку. Але спочатку обов'язково трапляється велика драма, пережити яку під силу далеко не всім дорослим. Кілька таких трагічних історій переповіла нашим читачам директор Кочетоцької школи-інтернату, що в Чугуївському районі, Неля Іванівна Пєнкіна.