Часті вірнопіддані месиджі Москві ще не інавгурованого Віктора Януковича — як сіль на свіжі виборчі рани галичан, котрі до останнього вірили, що їхні голоси на користь «меншого зла» захистять національні інтереси України. У другому турі президентських виборів «за» «солодку» Юлю проголосувало майже в 2,5 раза більше прикарпатців, ніж у першому, сягнувши рекордних по державі 88,89 відсотка. Свої голоси Тимошенко, за оцінками місцевих аналітиків, віддали не тільки більшість симпатиків Віктора Ющенка (його 17 січня підтримав кожен четвертий виборець Івано–Франківщини, у В.Ю. тоді було тільки трохи менше за Юлю), а й прихильники решти кандидатів, окрім «регіоналів» і затятих симоненківців. Оманлива безальтернативність лідерів ПР та БЮТ на пост Президента, задана політтехнологами ще задовго до старту виборчої кампанії, призвела до тотального розчарування галичан отриманим результатом.

Холодна і сніжна зима додала тривожних очікувань мешканцям Прикарпаття, особливо тих населених пунктів, котрі найбільше постраждали від позаторішньої руйнівної стихії. Упродовж півтора року, що минули відтоді, за рахунок держбюджету вдалося відбудувати близько половини протипаводкових об’єктів. «Там, де ми повністю відновили гідротехнічні споруди та мостові переходи, я гарантую, що вони стоятимуть сто років і втримають будь–які повені, — запевнив «губернатор» Івано–Франківщини Микола Палійчук. — На жаль, є об’єкти, будівництво яких зупинено через брак коштів, зокрема такі стратегічні, як мости в Драгомирчанах і Микуличині, у Верховинському, Косівському та Рожнятівському районах».

Івано–Франківщина, де керівник Партії Регіонів п’ять років тому набув скандальної популярності через «яєчний теракт», і цього разу піднесла йому неприємний сюрприз, встановивши національний рекорд антипатії до лідера другого туру президентських виборів. За попередніми даними, Віктора Януковича підтримало лише 7% прикарпатців (найменше — в Тисменицькому, Богородчанському та Калуському районах). Водночас за «сердечну» Юлю, котра в протистоянні з русофілом Януковичем у місцевих жителів переважно асоціювалася із захисницею національних інтересів, проголосувало 89% виборців краю — це найвищий показник довіри з–поміж усіх регіонів держави.

Що таке трансгенні рослини — земляни дізналися в середині дев’яностих років минулого століття, коли з американських біотехнологічних лабораторій нові типи організмів, які раніше не зустрічалися в природі, переселилися на поля тамтешніх фермерів. У 1996 році ними було засіяно 1,7 мільйона гектарів угідь переважно у США, Канаді, Аргентині та Бразилії. Відтоді вчений світ розділився на два табори: одні науковці, сконцентровані здебільшого в Євросоюзі, вперто називають генетично модифіковані організми (ГМО) злом уповільненої дії, інші — з Америки, Індії та Китаю — панацеєю від голоду. А людство слухає та їсть. Щоправда, в цивілізованих суспільствах, де закон негайно зобов’язав виробників маркувати продукти на наявність «трансгенів», споживачі роблять це з доброї волі, в решті країн — наосліп. До «решти», на жаль, ще належить і Україна.

Учорашній день глава дер­жави присвятив прикарпатському Калушу — одному з найпотужніших хімічних центрів України, який упродовж останнього десятиліття, як над прірвою, балансує на межі техногенної катастрофи. На території міста та його околиць накопичилося понад 10 мільйонів кубометрів розсолів, які в 3 тисячі разів перевищують допустиму концентрацію солей у воді, та 11,5 тисяч тонн гексахлорбензолу — політропної отрути.

На поодинокі піар–дійства махрових українофобів, котрі театрально протестують проти присвоєння Степану Бандері звання Героя України, його земляки–прикарпатці вчора відповіли масовою підтримкою рішення Президента Віктора Ющенка про відзначення Провідника ОУН найвищою нагородою держави (посмертно). У селі Старий Угринів, на території колишнього обійстя священика Андрія Бандери, де 1 січня 1909 року народився Степан (нині тут розташований історико–меморіальний музей) по полудню відбулася громадсько–патріотична акція «На перехресті пам’яті і чину». У ній взяли участь староугринівці, мешканці довколишніх сіл, делегації з усіх районів області та міст обласного підпорядкування. З Києва приїхав Степан Бандера–молодший — онук найвідомішого провідника українських націоналістів.

Для більшості сучасних українців надвечір’я Різдва і Богоявлення викликають переважно гастрономічні асоціації, пов’язані з 12 пісними стравами, зокрема кутею. Зі святковим антуражем складніше. У Наддніпрянській Україні вже призабувся символічний солом’яний «дідух» — своєрідний язичницький ієрарх зимових свят, що в дохристиянські часи уособлював божество, котре опікувалося людськими долями й виконувало певні бажання. Господарі колись шанобливо вносили «дідуха» до світлиці перед Різдвом і ставили на покуті.

На Івано–Франківщині й тепер дотримуються цього давнього звичаю майже в кожній сільській хаті й у багатьох міських квартирах. Проте й серед ревнителів традицій не всі знають про особливості передріздвяного ритуалу і «приписи» щодо обходження з «дідухом» та «павуками». Навіть такий авторитетний етнограф як Олекса Воропай, описуючи зимові свята у відомому двотомнику «Звичаї нашого народу», майже не розкриває загадкової сутності «дідуха».

Завдяки ОБСЄ із надсекретної за часів СРСР військової частини, а тепер — складу ракетного палива Сухопутних військ Збройних сил України, розташованого в лісі біля села Ценжів, за десять кілометрів від Івано–Франківська, вивезуть першу партію меланжу. Із наземних резервуарів високотоксичний окислювач палива для колишніх радянських ракет малої і середньої дальності, відомий під маркою АК–2ОК, закачали 20 січня у три спеціально підготовлені залізничні цистерни.

Невисока, а поряд із лікарем–рятівником гренадерського зросту Миколою Бутніцьким — зовсім мініатюрна, Люба Палагнюк жваво крокує коридором реанімаційного відділення Івано–Франківського обласного перинатального центру до «палати виживання». Тут під апаратом штучної вентиляції легень вона перебувала на межі життя і смерті страшних 33 доби. Нині про ті пекельні дні і ночі нагадує рубець на передній частині Любиної шиї та СМС–повідомлення в пам’яті мобільного телефону її чоловіка Василя. У переданому тексті — лише кілька слів, що краяли серце: «Я все зрозуміла. Невже ми всі тут помремо?».