Приблизно рік тому, попередньо зацофані страшним словом «неформат», українські гурти почали виповзати з андеграунду, сказавши, що «хочу, щоб гаряче сонце Джамайки (читай, української музики. — Авт.) світило на кожному континенті — цілодобово — у ритмі аптеки!». І взяли українські гурти свої демо-записи в рюкзаки, щоб вручити їх у потрібні музичні руки, квитки на поїзди, щоб заспівати на різноманітних весняних і літніх майданчиках у музичні вуха, та чисті візитниці, з метою наповнити їх новими контактами від продюсерів, кліпмейкерів, журналістів і усіляких інших музичних голів. І от рубрика «Знай наших», яку ми придумали якось нашвидкуруч, сьогодні схоже, претендує зайняти на шпальті «Ля-ля-фа» почесне і постійне місце — новим гуртам немає кінця і краю.

Шановні ля-ля-фани! Як ви вже знаєте, ваша улюблена газета та ліцензіат Universal Music в Україні — Ukrainian Records — проводять спільну акцію. Ми ставимо вам п'ять запитань від одного з виконавців, які співпрацюють із UR: Олени Вінницької (див. «УМ» за 13. 08.2005), МJ Кувалдіна (від 18.08.2005), «Табули Раси» (від 15.10.2005), Леони (від 19.11.2005), гурту «Гринджоли» (від 28.01.2006), Марічки Бурмаки, а сьогодні — від Каті Chilly. І звичайно, читачі «УМ» отримають ще свіженькі-гаряченькі платівки від загадкової співачки, тому що в музичних магазинах вони з’являться лише незабаром. Тож мерщій біжіть на пошту ліпити марки й каліграфічним почерком виводити нашу поштову адресу: 03047, Київ, проспект Перемоги, 50 або мейлити мейли в скриню: [email protected].

Увімкнувши зранку музику «для пробудження», першим треком вибрав пісню «Братів Гадюкіних» «Мертвий півень». По дорозі на роботу з агітаційного автомобіля на Контрактовій лунало «...влада собі як влада, суцільні, курва, бандити...». На обід давали картоплю з шматком курячої лапи. Все натякало на те, що на вечір культовий львівський гурт «Мертвий півень» презентуватиме свій новий, після майже трирічної перерви, альбом.

Нетиповий для Східної Європи r&b — ритм-енд-блюз — нарешті дошкандибав в Україну і, найважливіше, став окліпований на телебаченні, оцифрований на носіях та означений двома словами — «Це наше». Так називається дебютна платівка гурту D.Lemma (Comp Music/EMI). Звичайно, не слід думати, що американська культура r&b близька нам і рідна, але сам факт не просто появи, а вдалого дебюту україномовного українського проекту, заставляє оптимістично дивитися в майбутнє і показувати дулю маргінально настроєним скептикам.

З грудня починаючи, трапляються фрази: «У виборчий період суспільство перебуває в такому, сказати б, ненормальному стані, що йому до лампочки рівень розвитку шоу-бізнесу в країні», або «Альбом-кліп-сингл будемо видавати тільки в квітні, не раніше, зараз же вибори». Чому на три місяці музична країна перетворюється на сплячу красуню в летаргійному сні і наші думки переважно тільки зудять довкола «а за кого він буде співати? Як не буде, значить, не запросили, не популярний!» або «О, знову продалися, сьогодні — таким, завтра — не таким!». Говорити з самими музикантами на теми нетривалих взаємозв'язків шоу-бізнесу і політики важко — з усього видно: їм це неприємно, й воліли б творити у спокої свої шедеври. Тобто, з одного боку, «продаватися» їх змушують обставини: і хліб без масла не так смачно, як хліб з ікрою, і на наступний кліп треба яку тисячу приберегти... А з іншого — вони свідомо ходять по колу: співаючи зараз за кандидата N, який подекуди таки отримує можливість вплинути на кризову ситуацію, але цього не робить (щоправда декому, за умови вдалого «вибору» політичного кандидата, може, і перепаде якийсь «заслужений» чи «народний») — вони співатимуть за нього, чи когось схожого і на наступних виборах. Очевидно, якби музичний ринок країни був на відповідному рівні, і музиканти заробляли з продажу альбомів чи власних концертних турів, то схожі політичні «заказухи» канули б у Лету.

Хлопці стали першими не тільки в Україні, а й найпопулярнішою українською групою в Росії. Пригадую, коли виникло запитання, що везти росіянам як гостинець із України, то сумнівів у доцільності платівки чи календаря «Океану Ельзи» навіть не виникало. І, звичайно, ця ситуація може бути знайомою не тільки тим, хто вибирає подарунки з національним акцентом для росіян, а й для західних друзів. До речі, у квітні штурмом буде взято Штати і Канаду. А перед тим, після заключного концерту в московському Палаці спорту «Лужники», група здасться без бою і відпочиватиме.

У сірій мжичці з'явилося четверо вершників: на гнідих конях, у зелених кітелях та чорних папахах, а один — на білому коні, в чорному жупані. Вершники-«вевешники» проїхали почесне коло навколо клумби біля центрального входу до ліцею ім. Івана Богуна (колишнього Суворовського училища). Неперевершений Саша Піпа насунув папаху аж до носа, тільки час від часу задираючи голову, щоб що-небудь побачити, так що підневільно з'являлася паралель iз назвою твору Майна Ріда. Музиканти, контрастуючи з іномарками і новомодними висотками Печерська, зупинилися перед десятками об'єктивів. Олега Скрипку знову обліпили спалахами: востаннє таке було, мабуть, ще на «Країні мрій» або, пригадую, на революційному Майдані, коли Скрипчина дружина Наталка затуляла чоловіка від фотографів, мовляв, почалися проблеми з очима. З того часу Олег перед широкою публікою світився мало, і от нарешті презентував нове відео «Катерина», зняте, між іншим, ще на «похилих травах», тобто давно.

«Якось я запитала одну дівчинку в дитячому садочку, ким вона бажає стати, коли виросте, і яка ж була відповідь? Людиною-павуком! Сказитися можна!! А де ж рідні образи, де наші Синьоочки та Вії, де романтика пращурів?! Цілеспрямовано та свідомо знищуються під корінь», — обурюється Росава. А щоб не точити марно ляси , видає альбом «поза модою і поза часом» — «Колисанки» — який став кульмінацією проекту «Нація починається з колиски».

«Чекайте, якщо він уже тридцять років на сцені, то скільки ж йому?» — чула я в залі здивоване перешіптування. І справді, дивлячись на струнку по-юначому постать Віталія Свирида, важко було повірити, що у квітні він святкуватиме п'ятдесятиріччя. І, здавалося, не було останніх десяти років, протягом яких його ім'я зрідка з'являлося в програмах благодійних концертів (Віталій ніколи не відмовлявся від таких виступів) чи на радіо, де його пісні частенько замовляли у вітальних програмах.

Ось чотириповерховий дім на Лівому березі, в районі Осокорків, який побудував один чоловік. Можливо, Джек. В його коморах немає пшениці, а отже, і синиці, яка б — за сюжетом відомої англiйської народної пiсеньки у перекладi Самуїла Маршака — її крала. Зате на просторому подвір'ї є попелястий кіт, якому у зв'язку з відсутністю синиці немає що робити, тому пристає до фотографа «УМ», і навіть собака. А ще — охорона: сторонньому оку сюди зазирати не гоже, про це когось нездогадливого повідомляє оголошення на вході. Прес-служба Першого національного говорить, що саме цей будинок вибрали (а шукали по всьому Києву) через його розміри. На подвір’ї — велика і затишна «шашлична» (тут минулого тижня шестеро мешканців будинку і члени журі записували останню програму проекту «Ти — зірка»), дитячий і баскетбольний майданчики, на яких ще лежить сніг, тому чоловіча частина учасників проекту та охоронці кілька днів тому грали у футбол у критому басейнi без води.