Як розповідати підліткам про голод? Щоб у їхній пам’яті лишилися не крижані жахіття, не паралізуючий жаль до самих себе як нащадків жертв, не злість на катів... А імена людей, які загинули, не зрікаючись любові до рідного. Прізвища тих, хто рятував вмираючих, не зважаючи на смертну заборону це робити.

Минулого тижня у Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відбулось інтерактивне заняття для підлітків «Голодомор: залишатися людиною». На нього музей запросив членів Національної скаутської організації «Пласт».

«Минулого року я зрозуміла, що від нас залежить дуже багато. Ще не так давно я замилувано дивилася назад, не бачачи сьогодення — воно для мене обмежувалося розповідями бабусь про старовину під час фольклорних експедицій. А цього року стала учасником історії. Втратила побратимів, не одну труну накрила прапором, — розповідає фольклористка, письменниця і координатор Штабу самооборони в Тернополі Лілія Мусіхіна.

«Сказано — зроблено» — ця приказка вельми доречна до події, що відбулася вчора в Києві. Ще в січні мер столиці Віталій Кличко пообіцяв громадським активістам, що «до Дня Києва сквер Стуса буде відкрито». До цих слів мера не в усіх була довіра. Адже тяганина з офіційним невизнанням ділянки по проспекту Перемоги, 119 тривала кілька років.

Цієї неділі, в день вшанування жертв комуністичного режиму на території меморіалу в Биківнянському лісі дзвонили дзвони. Не моторошно-розпачливі, а обнадійливо-воскресні. Після кількох років новітнього «державного терору» справедливість та історична пам’ять поновлені, архіви НКВС знову відкриті, з борців за свободу нашої країни знято тавро «ворогів народу».

Свого часу Україна не прийшла до Криму — і ось тепер Крим «увірвався» до столиці: болем, реальністю, шоком. Після «несподіваної» окупації півострова російськими військами, на наших очах у стислому вигляді відбуваються події, що колись передували депортації кримських татар із Батьківщини.

Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення.

Сто кленочків і липок, дубків і сосонок висадили активісти громадських організацій, члени Київської міської організації Народний рух України, працівники КП УЗН Святошинського району, учні школи №235 ім. Чорновола та мешканці Святошина на суботнику 25 квітня.

«Війна змінила життя всього суспільства, не тільки тих, хто бере участь у бойових діях. Але саме вони прийняли на себе найпотужніший удар. Ситуацію треба прийняти як реальність і рухатися далі, в напрямку подолання її наслідків», — заявила голова Комітету психологічної адаптації та соціальної реабілітації Асоціації народних волонтерів України Людмила Пілоян, презентуючи проект «По війні».

«Да зачем России эта дыра, эта Украина!» — горлає інтелігентна тітонька в київському тролейбусі на бомжуватого дідка. Дідок твердить, що «Путін на Донбасі не зупиниться», а тітонька заперечує, що це «брєдні» і що «Донбас треба віддати Росії, аби вгамувалася».