Урок людяності

Минулого тижня у Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відбулось інтерактивне заняття для підлітків «Голодомор: залишатися людиною». На нього музей запросив членів Національної скаутської організації «Пласт». Інтерактивне заняття передбачає, що учні не слухають «лекцію», а знайомляться з історичними документами та відеосвідченнями очевидців, які в 1933-му були їхніми однолітками, активно обговорюють те, про що дізналися, і роблять власні висновки. Отож пластуни завдяки відеосвідченням, тогочасним фото, архівним документам і різноплановим питанням ведучої — співробітниці музею Наталії Ткачук — вчилися бачити цю важливу історичну подію ніби з багатьох точок зору. Разом шукали відповіді на запитання: «Яким було життя підлітків у той час?», «Чи можна було в школі відкрито ділитися хлібом із дитиною «ворога народу»?», «За яких обставин підліток може швидко подорослішати?». Більшість учнів упевнена, що це стається, «коли відчуваєш і береш на себе відповідальність за іншого».

Пластуни дізналися, якими були на той час методи пропаганди. Порівняли ці методи з нинішніми, які застосовує проти нашої країни керівництво країни-агресора, та з дегуманізуючими зображеннями проти інших народів і релігійних груп, — скажімо, євреїв, кримських татар. Поміркували, кому і навіщо потрібна пропаганда. «Пропаганда була спрямована на те, щоб створити в уяві людей образ ворога і розбурхати прагнення розправитися з таким уявним «ворогом». Потім цей образ, як ярлик, чіпляли на людей чи групи, які неугодні владі. Для чого? Відповіддю є стародавнє прислів’я «Розділяй і владарюй». Людям ця ворожнеча не потрібна», — каже Наталя Ткачук.

Школярі потримали в руках копії тодішніх пропагандистських плакатів та урядових постанов, телеграм, рішень — iз підписами злочинців-організаторів Голодомору. Фото розкуркулениних родин і чоловіків iз гарними вольовими обличчями, яких звинуватили в «тероризмі» й ув’язнили. Розбиралися, хто є організатором, а хто виконавцем акту геноциду, та що спонукало місцевих «активістів» виконувати злочинні вказівки Кремля. «У ході заняття діти з’ясували, що компартійних «активістів» було небагато, більше було людей чесних, працьовитих, — каже працівниця Музею. — Але саме «активісти» мали великий вплив на село. Бо тоталітарна держава підтримувала їх і заохочувала. Їм дозволялося брати собі значний відсоток із награбованого в односельців. На той час церкви руйнували, священиків та інших людей із моральним авторитетом відправляли в концтабори і заслання. І на питання «що добре і що погано?» стали відповідати «уповноважені» Москви».

Обговорили довготривалі наслідки Голодомору для нашого суспільства, зокрема, переконання, що українське — меншовартісне, а то й небезпечне. Слухали спогади очевидців про взаємодопомогу в ті страхітливі часи. Дійшли висновку, що саме завдяки людяності, що збереглася, нині ми маємо змогу жити у власній країні і приходити до Національного музею Голодомору, аби берегти пам’ять. Погодилися, що потрібно зберігати архівні документи, публікувати книги про Голодомор і поширювати інформацію про нього у світі. Адже, як зазначила одна з пластунок: «Якщо про геноцид змовчати, то він може повторитися в інший час, у якійсь іншій країні».

Заняття проводилося за мультимедійним посібником «Голодомор: Людський вимір трагедії» (автор — учитель-методист Олександр Войтенко, видання здійснене Фондом Шоа). Цим заняттям Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» започатковує серію навчально-освітніх проектів для школярів та студентів. На такі нестандартні уроки вчителі можуть приводити свої класи.