Третій за рахунком фестиваль «Незалежність» малобюджетних, однак амбітних фільмів із США покликаний показати, що, окрім голлівудських студій, на західній півкулі успішно функціонують маленькі кіновиробництва з меншим бюджетом, самобутніми режисерами та спроможністю конкурувати у міжнародному прокаті.
На теперiшній час Євромайдан захопив увагу не лише світових ЗМІ, аналітиків та політтехнологів. Діячі культури, які зазвичай тримаються подалі від політики, а перш за все політики міжнародної, починають говорити,
Фільм «Красна Маланка» розповідає про село Красноїльськ Чернівецької області, якому вже понад 600 років. Місцеві жителі не поспішають полишати домівку задля галасливого мегаполісу, а коли їдуть на заробітки за кордон, вважають за обов’язок повернутися на свято Маланки 13–14 січня, навіть якщо доведеться пропустити Різдво.
Доки влада не може визначитись зі своїми планами стосовно Європи, Національна телекомпанія України вже рухається у цьому напрямi. Щоправда, ціль трохи менша — сцена у Копенгагені, яка, втім, на кілька днів об’єднає Європу під більш ніж двадцятьма прапорами у міжнародному музичному конкурсі. «Євробачення — 2014» відбуватиметься в Данії.
Сьогодні український прокат послабшав у рази, адже нашому глядачеві, як би там не було, поки що не до розваг. Моніторинг розкладів кінотеатрів показав — сеансів менше, люди в кіно не ходять. Саме тому вихід у прокат підбірки українських короткометражок — ризик ще той, тим більше що наше кіно наразі не в змозі скласти конкуренцію добре розрекламованим блокбастерам.
Беркутівська зачистка Євромайдану у ніч проти 30 листопада, здається, не залишила байдужими нікого в Україні. Однак цього ж вечора замість новин Перший Національний транслював «Дитяче Євробачення», не обмовившись і словом про кров на Майдані.
До учасників, хоч і малих, на такому конкурсі ставлення більш ніж серйозне. Делегації конкурсантів Дитячого пісенного конкурсу (ДПКЄ) прибули до столиці України ще на початку тижня.
Її називали ясним сонцем королівської родини. Не лише британські піддані — жителі всього світу милувалися доброю усмішкою принцеси Діани, будь то її весілля з Чарльзом, чергова гуманітрана місія або ж відверте інтерв’ю про нелегкі стосунки членів королівської сім’ї.
На запитання: «На кого сподіватись?» італійські кінокритики та старожили кінематографа тепер скажуть: «На Соррентіно!». Цей 40–річний режисер вийшов на знімальний майданчик дуже вчасно — коли більшість італійських класиків, як–то Бертолуччі, Антоніоні, Фелліні, вже вимкнули свої софіти і припинили «осяювати» рідний кінематограф.
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено.
