Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Наша українка Софія Тарасова (зліва) у переможній трійці з Гайєю Каучі з Мальти та Іллєю Волковим із Білорусі. (з сайта tochka.net.)
Беркутівська зачистка Євромайдану у ніч проти 30 листопада, здається, не залишила байдужими нікого в Україні. Однак цього ж вечора замість новин Перший Національний транслював «Дитяче Євробачення», не обмовившись і словом про кров на Майдані.
В останній день осені у Національному палаці мистецтв «Україна» дітлахи з 12 країн Європи змагались за перемогу у пісенному конкурсі. Усе б нічого, та у глядачів склалась неоднозначна реакція: трансляція «Дитячого Євробачення» стала для Першого Національного таким собі рятівним кругом. Дві години ефірного часу, новиннєвого прайм–тайму, державному каналу, який фінансується з податків громадян, не довелося наповнювати новинами про протести після розгону Євромайдану.
Відкривали дійство у традиції такого конкурсу — груповою постановкою танців та співів — така собі листівка з країни–господині. Народними танцями юного колективу та гуморним виходом ведучих на сцену «Дитячого Євробачення», Злати Огневич та Тимура Мирошниченка, розпочалося пісенне змагання.
Що ж до самого конкурсу : трійка переможців, серед яких Україна на другому місці, «золото» — у Мальти, а «бронза» — у Білорусі, є найяскравішим прикладом того, що дітлахам дедалі більше до вподоби пісні формату дорослого «Євробачення». Білорус Ілля Волков, став таким собі 11–річним Дімою Біланом цьогорічного «Дитячого Євробачення». І хоч про палке кохання хлопцю ще співати зарано, у модних байкерських рукавицях та з ірокезом хлопець закликав зі сцени «Пой со мной». Українка Софія Тарасова мужньо не подавала зі сцени жодних ознак ангіни (ще на репетиціях дівчина співала, закутана в шалик) — виступила достойно. Пісня We are one («Ми єдині») зроблена з домішками модного наразі музичного напряму дабстеп, що позбавило її будь–якої інфантильності. Аж ніяк не дитячим вокалом підкорила публіку 11–річна Гайя Каучі з Мальти. Володарка першого місця заспівала про те , як важко починати творчий шлях. У вокалі маленької виконавиці відчутний вплив соул–дів Мераї Кері та Бейонс, та і сама Гайя не приховує, що мітить у великий шоу–бізнес.
На тлі такого «шоу–бізнесового» підходу карикатурні виступи у стилі театру юного глядача опинились у кінці таблиці. Такими нещасливчиками стали Македонія, Сан–Марино, Нідерланди.
На сцені Палацу «Україна» глядачі так і не дочекались Руслани з дитячим хором. Співачка в останню мить скасувала виступ. Як відомо, другий тиждень Руслана практично живе на майдані Незалежності, беручи безпосередню участь у мітингах. Співачка просто втратила голос, а на додачу зізналась: «Не можу виступати та веселити людей, коли у країні таке коїться».
Думку Руслани чомусь не поділяють переможниця минулорічного «Дитячого Євробачення» Анастасія Петрик та призерка «дорослого» — Емілі Де Форест. Утім ексклюзивні виступи стали чи не найбільшим розчаруванням. Переможниці виконали свої хіти «Небо» та Only tear drops, змінивши з часів виступу на «Євробаченні» хіба що костюми. На противагу, Злата Огнєвич влаштувала справжній казковий мюзикл, де встигала і кілька разів поміняти ексклюзивні сукні і заспівати музичне попурі, а завершила євробаченським хітом Gravity, який чомусь виконала...під фонограму.
Авжеж, небажання торкатися дорослих політичних тем на дитячому конкурсі цілком логічне, однак повний «ігнор» Євромайдану не може не бути наслідком того, за якими правила працює державний Перший Національний.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>