Перше жорстоке випробування на долю Анатолія Кифішина випало в ранньому дитинстві, коли він ще не мав і дев’яти років. 14 березня 1944–го у випадково знайденої бойової гранати спрацював детонатор. Вибухом хлопчаку відірвало правицю, вибило праве око та спричинило інші, менш значні, поранення.
Найбільша цьогорічна наукова сенсація, за яку британець Пітер Хіггс і бельгієць Франсуа Енглер отримали Нобелівську премію, сталася завдяки розробкам у тому числі й українських вчених. Йдеться про теоретичні ідеї НТК «Харківський фізико–технічний інститут» і унікальні матеріали НТК «Харківський інститут монокристалів».
Жителі містечка Мерефа, що за тридцять кілометрів від Харкова, вже півроку борються з привидом «режимного об’єкта Міноборони США», який нібито має за мету перетворити їх на піддослідних кроликів. Випробовуватиме Пентагон на мереф’янах, за тією ж інформацією, згубну дію на живий організм нових зразків бактеріологічної зброї.
Бажання якнайдовше топтати ряст супроводжує людство, мабуть, ще з часів палеоліту. Проте ставки ранніх землян на креативних чаклунів, жерців, шаманів й алхіміків, на жаль, мало що доплюсували до тривалості життя.
...На правому березі Південного Бугу, в районі села Соколець, що кілометрів за 30 від Вінниці, розташувалося маленьке наметове містечко. Неподалік із земної твердині виступають гранітні скелі, посічені тріщинами, що йдуть кудись туди — у глибину.
Однією з перших серйозних розробок нині відомого прикарпатського науковця, доктора хімічних наук Івана Миронюка, як не дивно, було освітлення виноматеріалів та соків. І саме за цей винахід групу дослідників, серед яких був і молодий прикарпатець, у 1984 році відзначили Всесоюзною премією імені Ленінського комсомолу. Чи то керівні комсомольці дали маху незадовго до старту сумнозвісної кампанії боротьби з пияцтвом й алкоголізмом, чи в її ідеолога секретаря ЦК КПРС Єгора Лігачова тоді ще остаточно не визрів план вигнання «зеленого змія» з просторів СРСР, та «освітлювачам» вина таки встигли вручити блискучі лауреатські медалі.
Квебек. 1989 рік. Унаслідок сонячної бурі, що порушила магнітне поле Землі, у Квебеку сталося раптове перевантаження електростанції — більша частина провінції поринула в суцільну темряву. Столицю провінції неможливо було розгледіти згори: Монреаль щез, ніби міста ніколи не було. Не було світла, опалення й узагалі ознак життя. Апокаліпсис? На щастя, ні.
Етнологія — це наука колективна. Про людей і для людей. Лише зусиллями багатьох — оповідачів, записувачів, організаторів наукових досліджень — можна скласти уявлення, яким є український народ у різних аспектах свого буття. Можливо, тому відома етнолог Марина Гримич свою монографію про звичаєве право українців присвятила всім відомим і безіменним збирачам фольклору. Вона — одна з небагатьох дослідників, що зібрала довкола себе однодумців, колег і учнів і реалізовує цікаві наукові й видавничі проекти.
Послухати і побачити мікробіолога Костянтина Северинова прийшли як маститі викладачі–науковці, обтяжені посадами в ректоратах, так і студенти харківських університетів. Для перших він такий собі революціонер від науки, що прагне раціоналізувати існуючу систему животіння дослідних установ. Для других — реальний приклад людини, яка змогла вирватися до вільного світу з його серйозним науковим бюджетом. Для тих же й інших — незрозумілий дивак, що, попри посаду професора американського університету Ратгерс із довічною зарплатнею в 150 тисяч доларів на рік, узяв та й повернувся до Підмосков’я, аби взяти участь у роботі нового російського науково центру Skolkovo. На батьківщині він теж очолює лабораторію молекулярної генетики, але, крім цього, веде в РФ активну пропаганду більш прогресивного облаштування російської науки. Пересадити «заокеанські штучки» на російський ґрунт, як з’ясувалося, дуже не просто, але ентузіаст поки що не втрачає надії.
До обрамленого гірською грядою і пасмом густих лісів плато Сель–Бухра, де, власне, розмістилося селище Кримської астрофізичної обсерваторії Наукове, «маршрутка» з сімферопольської автостанції «Західна» доїздить менш ніж за годину. Саме селище мені більше нагадує типовий гарнізон протиповітряної оборони. Навіть контрольно–пропускний пунт зі шлагбаумом на вході, де, між іншим, чергує відставний офіцер–авіатор, тут є. А розкидані між стрункими соснами і ялинами велетенські «гриби» з телескопами дуже вже схожі на позиції локаторників на Ай–Петрі. А якщо додати до цього, що тутешні астрономи ще й періодично «стріляють» лазерним дальноміром по навколоземних супутниках, то порівняння не таке вже й надумане.
