«Ми про Сонце більше знаємо, ніж про Землю»

13.08.2013
«Ми про Сонце більше знаємо, ніж про Землю»

Олег Гінтов.

...На правому березі Південного Бугу, в районі села Соколець, що кілометрів за 30 від Вінниці, розташувалося маленьке наметове містечко. Неподалік із земної твердині виступають гранітні скелі, посічені тріщинами, що йдуть кудись туди — у глибину. Група людей виконує заміри незнайомим мені приладом і занотовує дані в щоденник. Це свої дослідження проводять учені Інституту геофізики НАН України. Інститут, яким керує академік Віталій Старостенко, займає чільне місце серед інших наукових закладів нашої держави, що спеціалізуються на дослідженні Землі.
У цьому мальовничому місці я зустрівся з відомим ученим, членом–кореспондентом НАН України, доктором геологічних наук Олегом Гінтовим. Цей науковець тривалий час вивчає нашу планету, яка, попри прискіпливу цікавість учених, ще має багато таємниць і загадок.
Олег Борисович — цікавий співрозмовник, тому маю надію, що читачі нашої газети відкриють для себе дійсно талановиту людину та відчують тривогу вченого за долю геофізичної науки й української науки в цілому.

«Золото сьогодні простіше купити, ніж видобувати»

— Олеже Борисовичу, геофізика — наука складна, багатогранна і надзвичайно цікава. У яких напрямах працюють учені вашого інституту?

— Ми розробляємо багато наукових проблем. Зокрема, у нас є відділ глибинних процесів Землі і гравіметрії. Під керівництвом академіка Віталія Старостенка тут ведуться цікаві гравіметричні дослідження у різних регіонах України.

— Поясніть для наших читачів, що таке гравіметрія?

— Гравіметрія — це дослідження поля сили тяжіння. Адже сила тяжіння нашої планети у різних місцях неоднакова. Вона не є сталою величиною. Різні гірські породи, низини, ділянки дна морів та океанів мають і різну питому вагу. У залізної руди вона одна, у гранітів — інша, у піщаників теж. Відповідно різниться і сила тяжіння. І нам, геофізикам, дуже важливо знати ці аномалії — зафіксувати, де вони є.

— Навіщо?

— Там, де є аномалії сили тяжіння, знаходили і продовжують знаходити нові родовища залізної руди, урану, нікелю, хрому, золота...

— І як в Україні справи iз золотом?

— У нас кілька золоторудних родовищ — у Карпатах, на Українському щиті. Це смуга кристалічних гірських порід, котрі виходять на поверхню. Наприклад, різні граніти. Ця смуга тягнеться десь на захід від Житомира і закінчується у Приазов’ї, біля Маріуполя. На сьогодні тут знайдено близько десятка золоторудних родовищ.

— Вони розробляються?

— На жаль, ні. Краще розробляти розсипні родовища. Як на Колимі — в Росії. Там на річках є золотоносний пісок. Його промивають драгами — це найдешевша технологія добування золота.

У нас, в Україні, всі золоторудні родовища виникли історично в гірських породах — гранітах. Щоб їх розробляти, потрібні дуже великі витрати, новітні технології. Потрібне глибоке буріння. Здобуте за таких умов золото буде надто дороге — його дешевше купити... Розумієте, усюди потрібне буріння — часто дуже глибоке. Уранові родовища України відкриті лише за допомогою глибокого буріння — один кілометр і більше. На поверхні всі можливості пошуків різних родовищ уже вичерпані!

Красномовний приклад — Побузький нікелевий комбінат. Свого часу знайшли родовище, побудували великий комбінат, а біля нього — ціле місто. За п’ять років вичерпали увесь нікель і не знають, що робити. З тим містом, з тими людьми... Коли вже вичерпувалися запаси нікелю, почали з Кривого Рогу возити залізну руду й робити ферронікелеві сплави. Дуже дорога, затратна річ! Перекваліфікувалися на переробку сільгоспродукції. Щоб люди якусь зарплатню отримували... І це після видобування нікелю!

В Україні є дуже багато корисних родовищ, але їх потрібно шукати. Потрібне все те ж глибоке буріння. Це дорого — в держави грошей немає. А наші «дикі» капіталісти не хочуть вкладати свої кошти в цю справу — хочуть узяти задарма готові родовища...

«Більшість корисних копалин природа сховала від людського ока»

— Але в пошуках перспективних родовищ корисних копалин нам, дослідникам, допомагає не лише гравіметрія. Дуже сильний науковий напрям в інституті — магнітометрія. На відміну від гравіметрії, тут учені займаються пошуками аномалій магнітного поля Землі.

— Що це дає дослідникам? — Усі породи — крім того, що вони легкі чи важкі, — мають різний ступінь намагнічення. Граніти, наприклад, намагнічені слабко, а залізорудні породи — дуже сильно. Тому так відомі на весь світ Курська аномалія в Росії і Криворізька магнітна аномалія в Україні. Шукали їх за допомогою спеціальних приладів–магнітометрів. Перші магнітометри були схожі на компас — тільки стрілка тут оберталася не по горизонталі, а по вертикалі. Сучасна апаратура більш тонка, чутлива. Широко застосовуються зараз і авіаційні магнітометри. Нинішня досконала апаратура дозволяє швидко створювати карту магнітного поля поверхні Землі. А це, у свою чергу, допомагає ефективніше шукати перспективні родовища цінних металів.

До того ж за допомогою магнітометрії можна створити і геологічну карту поверхні території України. Адже майже вся поверхня вкрита шаром осадових порід. Виходи корінних порід — де є корисні копалини — зустрічаються хіба що в яругах та балках. Більшість корисних копалин природа сховала від людського ока. Ось тут і стають у нагоді відкриття не лише в області гравіметрії, а й магнітометрії.

Таємниці глибинних шарів Землі вчені нашого інституту досліджують також засобами електрометрії — вивчаючи процеси в електромагнітному полі. Інститут і тут займає чільне місце в Україні і не лише.

А ще в Інституті геофізики розвивається надзвичайно цікавий і важливий напрям — палеомагнітологія. Це єдиний в Україні науковий заклад, де такий напрямок існує.

«Прадавня Україна цілком могла розташовуватися зразу ж за екватором»

— І що ж він досліджує?

— Палеомагнітологія — основний метод дослідження рухів літосферних плит, рухів материків.

— Я чув, що Земля сотні мільйонів років тому мала зовсім інший вигляд... Цікаво було б побачити її тоді з космосу — як бачимо сьогодні за допомогою супутників і орбітальних космічних станцій...

— Палеомагнітологія і дає нам можливість досить впевнено підтримувати гіпотезу руху літосферних плит і материків нашої планети. У її далекій, скажімо, молодості...

— За допомогою яких фактів чи розрахунків дослідники обстоюють цю дійсно надзвичайно цiкаву гіпотезу?

— За допомогою встановлення палеомагнітних полюсів можна визначити, де і в якій віддаленій від нас епосі розташовувалися материки. Наприклад, близько 100 мільйонів років тому прадавня Україна цілком могла бути зразу ж за екватором...

— А що таке палеомагнітні полюси?

— Це древні магнітні полюси Землі. Сотні мільйонів і мільярди років тому вони, як і зараз, майже збiгалися з віссю обертання планети. Але за намагніченiстю гірських порід на різних материках учені встановлюють, що в той час місцезнаходження палеомагнітного полюса було різним — для кожного материка своє. І воно неодноразово змінювалось.

— І що ж це за парадокс? Здавалося б, палеомагнітні полюси, визначені на різних континентах, мали б збігатися, адже вісь обертання Землі не змінювала свого положення?

— Якщо дослідники встановили, що на якомусь материку полюси палеонамагніченості не збiгаються iз сучасними — а зустрічалося це недноразово, до того ж різниця відстаней часто–густо була величезною, — це дало змогу стверджувати, що даний материк або материки знаходились на зорі історії Землі зовсім в іншому місці... Значить, географія була зовсім інакшою! Сьогодні Антарктида — найхолодніше місце планети. А там знаходять кам’яне вугілля, отже, був інший клімат. Теплий чи навіть спекотний... Тобто материки рухались...­

Першим висунув гіпотезу про рух материків знаменитий німецький геолог Альфред Вегенер ще в 20—30–ті роки минулого століття. Він співставив обриси Америки, Європи, Африки і це наштовхнуло його на думку, що колись ці континенти були разом. Існував величезний материк Пангея. На жаль, Альфред Вегенер трагічно загинув у Гренландії. Пізніше вчені розвинули його гіпотезу і пішли далі: рухаються не лише континенти, а й величезні літосферні плити, на яких ці материки розташованi. Ще в 60–х роках було створено карту Пангеї, її контур...

Дослідження руху плит, плитової тектоніки, розвивається вченими й нашого інституту. Ми працюємо у співдружності з дослідниками Польщі, Німеччини, Голландії, Угорщини, Чехії, Швеції. Вивчаємо всі регіони України — Карпати, Український щит, Чорне море, Кримський півострів, Донбас. Одержуємо дуже важливі матеріали про глибинну будову й динаміку літосфери, які потім друкуємо в авторитетних міжнародних наукових журналах.

— Що це дає дослідникам?

— Маємо більш точну модель формування Землі та прогнозування місцезнаходження нових цінних родовищ.

— І землетрусів?

— Так, і землетрусів.

«Сильні землетруси Україні не загрожують»

— Олеже Борисовичу, що є предметом дослідження безпосередньо вашої наукової роботи?

— Власне, ми про неї вже ведемо розмову. В нашому інституті дуже важливий відділ тектонофізичний: саме це моя робота. Я тектонофізик. Частково це i пов’язано iз землетрусами. У Сімферополі, Львові маємо спеціальні відділи, адже землетруси найчастіше бувають у Криму та Карпатах. Я беру участь у наукових експедиціях разом iз тамтешніми колегами.

— Що ви скажете з приводу недавнього землетрусу в Кривому Розі?

— Взагалі для Криворізької зони розломів тектонічні — природні — землетруси не рідкість. Останній був силою у 4–5 балів. Ходили думки, що він міг мати техногенну природу, адже в цьому районі є шахти глибиною до двох кілометрів... Промислова діяльність людини може стати причиною невеликих землетрусів — до 3–х балів... Але останній землетрус мав природне походження.

На щастя, Україна — слабосейсмічний регіон. Це не значить, що зовсім нічого не буває: в 2003 році в селі Микулинці на Тернопільщині стався невеличкий землетрус — пішли тріщини лише в дуже старих будівлях. Нові не зачепило.

— В Україні багато сейсмічних станцій?

— Так. Але в Америці, в Середземномор’ї, Японії в десятки, сотні разів більше. Я вже казав, що наша країна спокійна в сейсмічному відношенні. Нашій безпеці сприяє те, що вона розташована в основному на Українському кристалічному щиті. Він гасить сейсмічні хвилі, що можуть докотитися здаля. Так що ми можемо спати спокійно... Але! Техногенні наслідки землетрусів — навіть дуже слабких — можуть бути надзвичайно сумними...

— Що мається на увазі?

— Ви ж знаєте, як інколи у нас будують — замість більш високої марки цементу можуть використати низьку. У залізобетонні конструкції кладуть менше металу, ніж потрібно... В якійсь зоні теоретично може виникнути землетрус у 6 балів раз на тисячу років. А якщо будується великий завод чи атомна електростанція і будується неякісно?..

У районі зведення великих об’єктів учені обов’язково досліджують структуру земної кори, вивчають сітку розломів, що можуть там бути. Дивляться, як ті розломи реагують на землетруси, що можуть бути в тій–таки Румунії. Якщо є шкала небезпеки — обов’язково береться максимальний рівень можливого! Зокрема, ми займалися Південно–Українською атомною електростанцією. Радили, наприклад, не наближатися до Південного Бугу, а навпаки віддалятися. До нас прислухалися.

«Земля — живий організм»

— Олеже Борисовичу, перед нашою розмовою група геофізиків вивчала тріщини на отих скелях. Чим вони зацікавили дослідників?

— Раніше вважали, що Земля — застигле тіло, що вона охолола і залишились лише невеликі незастиглі ділянки. Насправді Земля — живий організм! Їй далеко ще до стану Місяця. Наш супутник набагато менших розмірів і тому швидше охолов. Та й то, думають учені, — всередині Місяця щось «вариться»...

У нашій планеті, на великих глибинах, увесь час відбуваються процеси дегазації: водень, вуглекислий газ, інертні гази, піднімаючись доверху, перетворюються на гарячі рідкі розчини. У таких розчинах є хімічні елементи — залізо, фтор, магній, золото, срібло — майже вся таблиця Менделєєва... Всі ці розчини відкладаються на стінках тріщин, у розломах. Таким чином можемо прогнозувати пошук корисних копалин. І дати рекомендації геологам. А ті вже починають бурити.

Тріщини утворюються в породах, на які діють тектонічні сили. Розподіл тріщин на даній ділянці допомагає також прогнозувати ймовірність землетрусів.

Та ці тріщини, які ми досліджуємо на березі Південного Бугу, крихітні у порівнянні зі знаменитим розломом Сан–Андреас в Америці. У мене є досить показові фото: розірвані паркани, залізниці... Це переконлива демонстрація могутніх тектонічних сил, що рухають цілі континенти. Величезні розломи виявлено на дні Атлантичного й Тихого океанів. Уже доведено, що Атлантичний океан розширюється. Це ще одне підтвердження гіпотези видатного геолога Альберта Вегенера — Американський і Євразійський континенти сотні мільйонів років тому розійшлися...

— Наскільки ж учені вивчили нашу матінку–Землю?

— Ми вже Сонце краще знаємо, ніж Землю. Через те, що Сонце весь час наче прозоре для астрономів. Через сонячну корону ми бачимо досить глибоко, а на Землі — лише поверхню. Все інше вивчається або бурінням, або геофізичними приладами. А це не так уже й глибоко — кілометри... А далі — загадки й загадки.

«Сучасна українська геологія — біль мого серця»

— Ви тектонофізик і геолог за фахом. Як почуває себе українська геологія?

— Зараз — це біль мого серця... Свого часу я брав участь у геологічних експедиціях по Україні, Росії та Узбекистану. Видатний український геолог Володимир Семиненко був віце–президентом АН України. Ще один видатний геолог академік Бондарчук був ректором Київського національного університету і міністром вищої освіти України. Коли я вчився на геологічному факультеті, у студентів–геологів була найвища стипендія. Ще й форму давали гарну. Я працював у Сибіру. Молодий геолог. У лісоруба була зарплатня 300 карбованців, а в мене — 800...

Свого часу геологи відкрили в Житомирській і Дніпропетровській областях величезні родовища титану. Їхню роботу було відзначено Ленінською премією. Та старі родовища вичерпуються. Нам потрібно шукати нові, а це — буріння свердловин. Потрібні мільйони й мільйони, а фінансування — надзвичайно бідне. Науку треба фінансувати! Це — істина.

Геологічні партії працюють один день на тиждень, а раніше повний тиждень... Зовсім поганий навчальний процес — нуль практики. Вимруть досвідчені геологи, і в Україні геологія почнеться спочатку. А зараз вона в загоні. Талановита молодь не йде в геологію — йде у банки, фірми.

А Україна така багата на корисні копалини. Є прогресивні наукові розробки, сучасні методи пошуку. Більш–менш у нас фінансуються нафторозробки.

— До речі, як в Україні справи з запасами нафти й газу? Чи є вагомі перспективи?

— Найперспективнішими в нас є прибережні шельфи Чорного й Азовського морів. Це райони Криму, поблизу Керчі, Одеси. На суші перспективи на нафту є в Дніпровсько–Донецькій западині. Роботи там лише розгортаються.

— Україна з часом може стати нафтодобувною державою?

— Не думаю, що ми доженемо Емірати чи Америку. На Чорноморському шельфі є велика кількість газогідратів. У майбутньому, коли будуть створені технології їх переробки, можна буде отримувати велику кількість газу. А газом на побутові потреби ми себе забезпечуємо вже зараз. Нам треба дивитися вперед: багато країн уже досить широко використовують вітрову енергію, енергію Сонця, енергію припливів та відпливів, термальну енергію. Ми плетемося у хвості європейських країн...

— А що думаєте з приводу видобування сланцевого газу?

— Звичайно, за кордоном зараз дуже багато протестів. Та наука, прогрес не стоять на місці. Нині ми не можемо без атомної енергії. Навіть продаємо її. Але ж атомна енергетика більш небезпечна річ, ніж видобування сланцевого газу. Вже створено спеціальні проекти, технології, які не становлять загрози. Америка вже забезпечила себе сланцевим газом, а там уміють рахувати гроші. І ой як карають за забруднення довкілля!..

«Апокаліпсису не буде!»

— Олеже Борисовичу, як вчений ви вивчаєте глибинні процеси в надрах планети. А що ви можете сказати про ті процеси, які відбуваються навколо нас?

— Маєте на увазі різкі зміни в природі, що відбуваються в останні роки? Такі аномальні явища протягом часу існування людства були неодноразово. Наступали льодовики, приходила неймовірна спека... Такі масштабні землетруси, що відбувалися в Чилі, Індонезії, Китаї, інших регіонах планети, були й раніше. Й іще більш руйнівні! Це ж стосується тайфунів і повеней.

Пам’ятаю, в 50–му році жив у Таращі. Тоді пройшов такий смерч! Із багатьох будинків зірвало дахи і підняло десь на сотню метрів. Але про це тоді багато не писали — паніки боялись.

Усе повторюється. Глобальне потепління — процес дуже повільний... Людство встигне до нього пристосуватися, як це було в минулі епохи. У якійсь мірі техногенна діяльність людини впливає на навколишнє середовище, але більше змінювалася сама природа. Повторюю — все вже було... Так що апокаліпсису не буде!

У кліматичному відношенні Україна — найблагодатніша країна. Нема отруйних плазунів, не заїдають комахи. Це не Африка, не Азія, не Південна Америка. У нас під 40 градусів — уже трагедія, а в інших регіонах планети куди пекельніше... Це ж стосується і низьких температур. І сейсмічна ситуація в нас спокійніша. Дай Боже, щоб на планеті не було ядерної війни — оце вже апокаліпсис!

ДОСЬЄ «УМ»

Гінтов Олег Борисович

Учений–геофізик, доктор геолого–мінералогічних наук, професор, член–кореспондент НАН України.

Народився 22 січня 1935 року в місті Тараща Київської області. В 1957–му закінчив із відзнакою геологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. З 1957 по 1973 роки працював у геофізичних експедиціях Міністерства геології УРСР. З 1973–го працює в Науково–дослідному інституті геофізики імені С. І. Субботіна Національної академії наук України, є головним науковим співробітником відділу тектонофізики.

Брав участь у наукових дослідженнях у галузі методології інтерпретації геофізичних матеріалів та тектонофізичних досліджень динаміки земної кори. Автор багатьох наукових статей і кількох монографій. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за роботу «Закономірності деформації верхньої частини тектоносфери Землі, встановлені теоретичними й експериментальними методами».

  • Що там, у голові?

    Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>

  • Підкорене небо

    У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>

  • «Небесний тихохід»

    Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>

  • Філософ волокон із чвертю ставки

    Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>

  • НаЗУБок

    Усім відома фраза: «Одне лікуєш — інше калічиш». Але далеко не завжди ми можемо побачити зв’язок між прийомом якихось ліків і проблемою зі здоров’ям, яка виникає через деякий час. Особливо при протезуванні зубів. >>