Черкаському письменнику Андрію Химку, автору трилогій про Івана Сірка — «Засвіти», «Між орлами і півмісяцем» та «Під Савур-Могилою», поеми «Анти» та біографічної повісті «У пазурах вампіра», нині виповнилося б 95 років. Доля письменника була нелегкою, за свої патріотичні погляди він 12 років поневірявся по таборах, сидів у одній камері з Олександром Солженіциним, а тінь «ворога народу» переслідувала його усе життя…

Славу, визнання та народну любов вона пізнала за життя. Була удостоєна звань народної та заслуженої артистки, стала лауреатом Шевченківської премії, Повним кавалером ордена княгині Ольги та інших престижних державних нагород. Хоча свого часу «доброзичливці» називали її «безголосою нездарою». Раїса Кириченко — без сумніву, жінка-легенда, без якої неможливо уявити історію української естради.

Історія, як відомо, не любить умовного способу. Однак важко уявити, як багато втратив би наш світ, якби 6 жовтня 1914 року в норвезькому містечку Ларвіку, в родині пивовара Хейєрдала не народився хлопчик Тур. І якби його мати, вольова жінка й переконана дарвіністка, не вирішила повністю присвятити себе вихованню улюбленого сина.

Іллі Рєпіну вже було за вісімдесят, коли він взявся писати останню у своєму житті картину «Гопак». Безсилий хворий художник, якому через фінансову скруту бракувало коштів навіть на фарби, здивував яскравістю обраних кольорів і щасливими усмішками своїх героїв. Майстер ніби подумки повернувся до своїх витоків, черпаючи в них силу, бо виріс на героїчних епосах запорізької вольниці, якими вголос зачитувався його батько — військовий поселенець невеликого повітового містечка під Харковом.

Колишній президент Грузії Михаїл Саакашвілі прибув до Дніпропетровська не один, а з цілою групою соратників. Бо переконаний, що досвід боротьби його держави з російською агресією тут може стати вельми повчальним.

Щотижня львівські астрологи на чолі з головою регіональної асоціації астрологів «Геліос» та головою координаційної ради Всеукраїнської асоціації астрологів Олегом Горбанем розшифровують коди, передані нам небесними світилами, та вираховують їхній вплив на наше життя. Вони переконані, що все, що відбувається нині в Україні, має цілком логічне пояснення.

Сьогодні, коли у зв’язку з політичними подіями Західна Україна перебуває в центрі підвищеної уваги, вороги всього національного намагаються навішати на цей регіон різноманітні принизливі ярлики. Зокрема, переконують людей, мало обізнаних зi справжніми історичними реаліями (а таких чимало), в тому, що найбільш революційні нині області — це така собі затюкана провінція з ганебним менталітетом минулої підлеглості країнам Європи.

«Кадри вирішують усе!» — це енергійне гасло десятки років приписували кривавому диктатору Йосипу Сталіну. Він діяв якраз навпаки — знищив сотні тисяч кращих кадрів радянської країни у найрізноманітніших сферах її життя. «Кадри вирішують усе!» першим сказав Клавдій Семенович Немєшаєв, ставши керівником Південно–Західної залізниці. І чітко втілював у життя це гасло.

Працюючи з відомим українським режисером–документалістом Валерієм Гузиком над фільмом «Срібний вік», я познайомився з унікальними архівними матеріалами кінця XIX — початку XX століть. Вони проливають яскраве світло на долі колись широковідомих, а потім, уже в добу радянську, несправедливо замовчуваних людей.

На Різдво, 6 січня, відзначали вже 76–ту річницю народження Василя Стуса, який є не лише одним із найяскравіших талантів вітчизняної літератури, а й символом безкомпромісної боротьби за свободу України. На жаль, у Донецьку, де Василь Стус провів свої молоді роки, на офіційному рівні цю дату відзначили скромно.