В Анні досі живе дитячий максималізм, саме бажання, аби все було «по правді». Якщо вчитися — то продовжити це ще й у науковій роботі. Тому вона, вчитель географії–біології, має здолати й аспірантуру. Якщо займатися журналістикою, то порушувати справжні проблеми. І ще — навчити створювати газету своїх школярів. Якщо вдосконалюватися — то прийти на тренінг і без комплексів виконувати завдання нарівні з власними учнями... У цій звичайній, на перший погляд, жінці живе Дон–Кіхот. Він не дає їй стати буденною, він робить її для когось незручною. Але, якби не все це, хіба могла б вона писати казки?