Підлітковий патріотичний табір «Коловрат» відпрацював зміну й роз’їхався по домівках. Цьогоріч, як і в попередні роки, не обійшлося без традиційних ексцесів, що постійно супроводжують табір і про які торік писала «УМ». Нині «Коловрат» вшанували увагою депутати Сумської райради. Під проводом секретаря фракції ВО «Батьківщина» Владислава Купрієнка (він же — помічник нардепа Олександра Волкова) вони звернулися до СБУ, МВС, прокуратури тощо з вимогою перевірити законність перебування неповнолітніх у таборі «...у зв’язку з інформацією щодо знаходження на території так званого дитячого наметового табору «Коловрат» холодної та пневматичної зброї, яка сама по собі є джерелом підвищеної небезпеки, проведення організаторами дитячого табору комплексу заходів щодо негативного психологічного впливу на свідомість підлітків, відсутність у колективі табору фахових педагогів, психологів, належного збалансованого харчування».

У першому ж магазинчику, куди зайшла купити води зразу по приїздi до Путивля, виникла несподівана розмова. «От і нам, бідним, копієчка, — констатувала продавець. — А то все лише багатим. Усе, все отут у Путивлі захопили ті, хто при владі. А ми — ніхто... Моя знайома працювала в однієї багатійки, то переповідала, як вона на них кричала! Казала: ви раби і діти ваші будуть рабами!..»

Звісно, люди схильні перебільшувати. Проте під час спілкування у Путивлі з’явилося відчуття, що влада Путивля і громада Путивля ніби мешкають на різних планетах і різними мовами розмовляють. І це нерозуміння накопичувалося, аж поки не вилилося у конфлікт, що отримав поголос далеко за межами древнього містечка.

Щоразу, буваючи у Ромнах, колись у Окремому аварійно–рятувальному батальйоні МНС України, а тепер — Міжрегіональному центрі швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, дивуюся змінам. Бо тут завжди є щось нове, відчувається постійний розвиток. Варто пригадати хоча б перших двох собак, які придбав загін і з яких почалася кінологічна служба роменських рятувальників. Минули лічені роки, і тут діє кінологічний центр, що вже здобув статус міжнародного. І так — щодо всього. Командир Сергій Біляєв не бачить варіантів: «Темп заданий — тільки вгору!»

«Я знала, що батько виріс на вулиці Нижньовоскресенській у будинку номер дев’ять. Тепер це вулиця Кооперативна, ми пройшли нею, знайшли будинок, і — уявіть! — навіть номер його не змінився! Я подумала: якби не страшна політика, це могла бути моя батьківщина», — розповідає художниця з Санкт–Петербурга Алла Давидова.

У далекому Токіо в антикварному магазині знайшлася стара картина. Її власник Хаясі Тосінорі не знав російської і не знався на слов’янському мистецтві. Проте у нього був знайомий — славіст, перекладач Акіра Судзукі. Судзукі–сан давно вивчав творчість Давида Бурлюка. Бо ж відомий український батько російського футуризму перед переїздом до Америки у 1920—1922 роках жив у Японії і там також залишив свою спадщину. Японський мистецтвознавець написав п’ятнадцять книжок про Бурлюка. Одну з них узяв почитати Тосінорі–сан і, розглядаючи репродукції, помітив: на них такий підпис, як на одній із картин його колекції!..

У свою чергу в пана Акіри також був знайомий, бурлюко­знавець, голова Фонду імені Давида Бурлюка, Олександр Капітоненко із Сум. Тринадцять років вони листувалися, обмінюючись інформацією. Через нього на батьківщині знаного у світі митця дізналися про токійську знахідку. Минуло два роки всіляких справ і перемовин, і ось гості з Токіо привезли до Сум невідоме полотно «Пейзаж на морському узбережжі». Фахівці визнали, що його автор — справді Давид Бурлюк.

Водій мікроавтобуса з численними пасажирами, які їхали з сіл району в Шостку, вже практично доїхав до місця призначення, як раптом під колеса «маршрутки» кинувся невідомий. На щастя, це сталося неподалік зупинки, тож швидкість авто була невелика, а чоловік відбувся закритою черепно–мозковою травмою та синцями на обличчі.

Це перший пам’ятник на честь борців за волю в місті. Монумент у вигляді гранітної стели з меморіальною дошкою спорудили активісти обласної організації партії «Свобода» та небайдужі містяни. «Ще 8 травня ми посадили алею карпатських модрин на знак пам’яті борців за незалежність України, — розповів «УМ» Володимир Луговий, прес–секретар обласної організації «Свободи». — Тоді встановили й дошку, але закріплена вона була ненадійно. Тож, знаючи про вияви вандалізму, що трапляються у Сумах, ми вирішили зробити все більш монументально: за зібрані кошти закупили цемент, камінь, спорудили стелу і вмурували в неї дошку».

Уже 17 років його немає серед живих. Ще вісім років, як будуть закриті його основні архіви. Але вже сьогодні два величезні томи робіт журналіста, краєзнавця, літературознавця Геннадія Петрова представлені дослідникам. «Цим ми не порушуємо волі Петрова, — каже заслужений працівник культури України, фахівець обласного архіву Людмила Покидченко, яка опікується фондом пана Геннадія. — Адже у книгах — матеріали бібліографічного характеру, які взагалі не були обмежені в доступі, та його вже опубліковані статті. Складається враження, що Геннадій Терентійович сам не знав, скільки він написав. Те, що ми упорядковуємо, — там такі скарби!.. І все використано хіба на десять відсотків. Решта — теки, матеріали до тем. Його вже немає, а залишилися закладки «написати статтю».

Зарічний райсуд обласного центру відреагував на позов комуністів і заборонив зносити бюст і пам’ятник Леніну. Нещодавно «УМ» писала про рішення міської ради щодо долі монументів вождю світового пролетаріату. Депутати постановили: бюст демонтувати й передати на зберігання міськкому КПУ; пам’ятник демонтувати та переробити на користь двох інших пам’ятників — засновникам міста.

Цього разу трагедії не сталося. Двоє дітей живі й неушкоджені. Але ситуація надто типова, аби не говорити про неї, вважають фахівці Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області.