Авторитетний дослідник–соціолог Євген Головаха, попри тісну «співпрацю» із цифрами, не любить говорити про рейтинги й шанси–відсотки кандидатів на виборах. Він надто цінує свою політичну незаангажованість і багаторічну вірність науці. Заступник директора Інституту соціології НАН України переконаний: жодний «експерт» своїми безкомпромісними прогнозами не повинен схиляти українців до необдуманого голосування. Адже, на думку Головахи, нині в українців непросте завдання: нарешті навчитися голосувати розумом, а не емоціями.

Учителька біології Олена Князева зі столичної гімназії №136 вирішила боротися зі школярським байдикуванням під час тритижневого карантину. Аби не робити тривалої перерви у навчанні, пані Олена створила спеціальний сайт, де «викладає» необхідні навчальні матеріали та завдання для своїх школярів. Відставати від програми, каже вчителька, — завелика розкіш: урок біології у дев’ятикласників усього раз на тиждень, щоразу — нова тема. Відтак зволікати не можна. «Виконання контрольних робіт через інтернет практикує зараз багато шкіл у Києві, — запевняє «УМ» Олена Князева. — А наш сайт ще й створено для навчання — він буде діючий і після карантину. Дев’ятикласники мають у ньому потребу найбільше, адже у них нема підручників. А їм наприкінці навчального року належить складати обов’язковий іспит із біології». Уся виконана робота буде зарахована школярам як робота в класі.

Уже більш як три місяці грального бізнесу в Україні офіційно не існує. Але азарт — безсмертний: в усіх містах України гральні заклади «перекваліфікувалися» на інтерактивні клуби, де кожен бажаючий спокійно може «покрутити» рулетку. Щоправда, тепер в інтернеті. Поки ігромани освоюють «комп’ютерні» технології, а підприємці спокійно «торгують» азартом, державні мужі думають, що робити з невмирущим гральним бізнесом далі.

«Комуналка» — хронічний головний біль і порохова бочка для всієї України. Картина невесела: наші мережі дихають на ладан і вже не підлягають латанню, комунальні тарифи «кусаються», а на носі «кризова» зима. Про те, чи буде у нас в оселях тепло, як змусити ЖЕКи звітувати й заощаджувати, «Україна молода» говорила з першим заступником міністра ЖКГ Олександром Мазурчаком.

В Україні панує «юридичний матріархат». Принаймні в цьому переконані українські чоловіки, які роками намагаються в суді відстояти свої батьківські права. Якщо раптом дитина стає «яблуком розбрату» в колишній сім’ї, закон апріорі — на боці матері, кажуть фахівці. Навіть якщо вона наркоманка, алкоголічка і взагалі не цікавиться дитиною, суд дає жінці «останній» шанс. Судді часто закривають очі на бажання дитини жити з татом, а чоловіків не сприймають як повноцінних вихователів. «Але батько — не другорядний!» — запевняють татки й об’єднуються у громадський рух на захист власних прав.

«...Вони розірвали велике бавовняне простирадло на смуги, якими прив’язали мені руки до ліжка. Стояли довкола, спостерігали та підбадьорювали перших двох. Це було справді дуже боляче. Я бачила тільки їхні великі руки та очі. Їх було так багато... Я не знаю, скільки це продовжувалося, тому що наприкінці не відчувала вже нічого. Наскільки я знаю, це був гуртожиток у Туреччині, де проживало 20—25 молодих чоловіків. Вони ніколи не втомлювалися знущатися наді мною...». Про таку історію 16–річної Наталі та про ще десяток подібних життєвих драм українських заробітчан найближчими днями українці з різних міст дізнаються просто... на залізничних вокзалах.

Немає, напевно, нічого гіршого, ніж діагноз–вирок: ваша дитина — безнадійно хвора і ніколи не буде такою, як інші. Але батьківська надія — безсмертна. Тим більше що існують вони — лікарі від Бога, які щодня долають найважчі хвороби й дарують шанс на повноцінне життя. Один із них — Анатолій Ненько, заслужений лікар України і один із кращих у державі ортопед–травматолог, начальник євпаторійського Центрального дитячого клінічного багатопрофільного санаторію Міністерства оборони України. Тут, у провідному дитячому лікувально–реабілітаційному центрі у сфері дитячої неврології, ортопедії, щодня роблять надскладні операції й рятують найважчих хворих. А ще — лікують дітей за допомогою коней, костюмів космонавтів і мріють... про «медбратів»–дельфінів.

Україна шукає новий позитивний імідж у світі. І деякі фахівці стверджують, що допомогти в цьому нам зможе... мед. Якщо Франція асоціюється з вином, Швейцарія — з сиром, а Росія — з горілкою, чому б Україні не стати для всього світу медовою країною? Наш мед дуже якісний і неодноразово на міжнародних конкурсах його визнавали найкращим у світі, по–друге, в Україні виробляється найбільше меду в Європі (а у світі ми за обсягами — п’яті). До вітчизняного бджільництва вже прикута міжнародна увага — Україна виборола право проводити у 2013 році Всесвітній конгрес бджолярів Апімондія. До того ж, як запевняють експерти, вже цього маркетингового року наша держава має шанси з новими потужностями закріпитися на європейському ринку: у світі врожай меду цьогоріч був рекордно низьким. Україна ж зібрала його вдосталь.

Два роки тому життя двох 14–річних дівчаток з одного українського обласного центру сильно змінилося — їх викрали просто на вулиці, перенаправили до Москви й перетворили на секс–рабинь. Після кількох місяців суцільного пекла «хазяїн» вирішив їх повернути до України — довіз на машині до кордону й наказав нелегально, пішки, його перетнути. Однак прикордонники затримали й торговця людьми, і дівчаток–нелегалок... Драматична історія цих дітей мала позитивний фінал: дівчатка пройшли програму реабілітації і вже повернулися до нормального життя. А торговця дитячими долями кілька місяців тому засудили на 12 років ув’язнення; постраждалим він має виплатити компенсацію.

Столичні пенсіонери охоче сідають за парти — уже місяць у Києві, на базі територіального соціального центру Шевченківського району, успішно працює так званий Університет третього віку. Тут студенти з пенсійними посвідченнями безкоштовно вивчають англійську мову, освоюють комп’ютер та «мобілки», танцюють і штудіюють основи права та психології. Усе серйозно і по–справжньому: семестри, іспити, старости і навіть студентські квитки. Щоправда, дипломів та наукових звань не буде. Але пенсіонери однаково в захваті — бігають з аудиторії в аудиторію, активно знайомляться і тішаться: тепер ні на що не вистачає часу!