«Послугами «хлопчиків за викликом» користуються на найвищому державному рівні»
Леопольд Табурянський на Дніпропетровщині є людиною, яка протягом багатьох років була на слуху завдяки своїй активній життєвій позиції. Один із піонерів кооперативного руху, депутат Верховної Ради України першого скликання, кандидат у президенти України, голова Народної партії України, діяльний фермер і, нарешті, чи не перший за незалежної нашої держави політв’язень на теренах своєї області. Останнє слід пов’язувати з тим, що Табурянський став поперек горла тоді всесильному на Дніпропетровщині Павлу Лазаренку, якого Леопольд Іванович допік своїми акціями протесту обдурених вкладників тодішніх трастів, виводячи на вулиці тисячі людей. У підсумку Табурянський опинився на тривалий час у дніпропетровському СІЗО. Судові засідання тривали три роки. Зрештою, та кримінальна справа розвалилася.
Але непоправним ударом долі для Табурянського стала таємнича загибель його 17–річного сина Руслана. Юнака знайшли мертвим у службовій київській квартирі Леопольда Івановича, що йому була виділена як голові Народної партії України. Прокурорські тоді висунули офіційну версію, за яку вхопилися намертво, — самогубство. Але категорично не погодився з цим Леопольд Табурянський, що повів рішучу боротьбу за чесне ім’я свого сина, 19 років якої вилилися у щойно презентовану книгу майже на 500 сторінок з промовистою назвою — «ГПУ» (тобто «Генеральна прокуратура України»).