Ми всі жлоби. Ми країна жлобів
Ми, «пересічні громадяни», а, простіше кажучи, «ніщєброди», відрізняємося від чиновників з 95 чи то квартирами, чи то картинами тільки обмеженістю наших можливостей. Нам просто розгулятися ніде і ні на що.
Ми, «пересічні громадяни», а, простіше кажучи, «ніщєброди», відрізняємося від чиновників з 95 чи то квартирами, чи то картинами тільки обмеженістю наших можливостей. Нам просто розгулятися ніде і ні на що.
Ця дискусія не нова, і мені якось незручно ув’язуватися у цей тупий спір (коменти під постами – такий треш, що просто рука не піднімається відповідати). Я вже не кажу про згадки щодо моєї мами, «позорить свою матір, патріотку, Героя України…».
ду Чехією в авто. Прошу зробити голосніше радіо. Оце да, чеська попса прикольна, а я й не знала! Ніколи її в нас не чула. Чеська пісня, чеська - і так хвилин 20. Телебачення – чеською, усі канали. Кіно – чеською. Голівудські зірки незвично звучать чеською, але гарно. Ведучі двома мовами? Це як?
1994. «Поп-музыка на украинском? Что-то о червоной руте и калыне? Вряд ли вам хватит материала, чтобы заполнить хотя бы полчаса эфира в день, не говоря уж о концертах».
1996. «Телесериал на украинском? Нонсенс. Люди привыкли, что Дикая Роза, Просто Мария и Марианна говорят по-русски"
Такі слова могли б злетіти з вуст якоїсь пустопорожньої гламурної барбі, яких багато на різних телеканалах. Але не з вуст досвідченої професійної журналістки, яка народилась у Києві, виросла в акторській родині, чия мати (увага!) Герой України, народна артистка України – Неоніла Крюкова!
Якось Учайкін розповідав, що був період, коли Рада могла проголосувати закон про зброю, але у них тоді самого проекту закону не було. Приблизно в такій ситуації зараз і ветеранські організації. Вони готові змінювати країну. Але зміна передбачає – щось на щось. Так ось: на ЩО змінювати?
Якось вранці у метро Василя спитав Петро: — Квота, квота... — щодня чую у Верховній Раді.
Шановна редакціє, прочитав газету «Україна молода» №115 від 14 вересня 2016 р., публікацію Наталії Лебідь.
Вельмишановні панове газетярі! Я хотів би через Вашу газету задати кілька запитань нашій українській державній національній еліті, якщо вона, звичайно, є...
А що коли всі наші нещастя, біди, як і непереливки суспільні, мають суб’єктивну похідну? У когось там обмаль сумління, непомірні амбіції чи, чого доброго, котрийсь слабує на шизофренію?