Поки що така подія, як спорудження чергового резервуара для нафти у Бродах не обросла більш-менш примітними коментарями. У прес-службі ВАТ «Укртранснафта» повідомили, що це звичайна розбудова інфраструктури, а от чию сировину і в якому напрямі буде перекачано з допомогою цього резервуара, гадати не стали. Єдине, на чому зробили наголос в Укртранснафті, — що йдеться про резервуар надзвичайно великого розміру — обсягом 75 тисяч кубометрів.

«Старіємо, Паруйре Севак, старіємо, дорогий»,— читаю свого улюбленого вірменського поета Паруйра Севака, який, за східною традицією, звертається в цьому вірші сам до себе, нарікаючи на швидкоплинність часу. А загинув він на фатальному для поетів 47-му році життя, коли його авто зіткнулося, як ви самі розумієте, з усюдисущим, можна сказати, інтернаціональним КамАЗом. Але я не про те. Я всього-на-всього цитую вірш: «Старіємо, Паруйре Севак... На жінок, наших ровесниць, дивимося, як брати. Помічаємо здебільшого молодих, які не помічають нас... Старіємо дорогий... Мало читаємо, зате пишемо багато...»

У найбільшої української компанії «Волиньхолдинг», що спеціалізується на виробництві продуктів харчування, з'явився новий власник. Минулого тижня «розкручене» західноукраїнське підприємство викупила всесвітньо відома корпорація «Нестле», яка ще раніше придбала львівську кондитерську фабрику «Світоч». «Волиньхолдинг» українським споживачам більше відомий як виробник майонезів і соусів «Торчин продукт». «Мене вразило те, скільки українці їдять майонезу. В Європі ним приправляють лише салати, українці ж споживають майонез до шашлика, з супом і просто так — із хлібом», — пояснював журналістам свій український вибір Лео Венсел, директор компанії «Нестле Україна». Втім є у швейцарців і вагоміші аргументи для співпраці з волинянами. Дослідивши зростання попиту на майонезну продукцію, експерти встановили, що у Східній Європі її більше купують у холодну пору року, тоді як на Заході вона популярніша влітку. Отже, Україну обрали як ідеальне місце для виробництва «заправок» у період західноєвропейського «міжсезоння».

На вулиці Набережній у Самгородку Смілянського району, що на Черкащині, мешкає більше 120 чоловік. І це єдина вулиця у селі, яка залишилася незаасфальтованою ще з радянських часів. Тоді не встигли, а сьогодні до цього нікому немає діла. Хоча свого часу в колгоспі імені Шевченка збиралися газифікувати житлові будинки, й газопровід планували вести з сусідньої Макіївки саме через Набережну. Якби так сталося, у людей був би і газ, і асфальт.

Антимонопольний комітет виявив справжню причину підвищення цін на хліб у Запорізькій області. До цього, як з'ясувалося під час перевірок АМКУ, призвели домовленості між найбільшими в області хлібозаводами №3 та №5 і постачальниками борошна. Високу ціну на хліб та хлібобулочні вироби керівники хлібозаводів пояснили високою закупівельною ціною на сировину, тоді як борці з монополіями виявили зовсім інше: найбільший постачальник борошна — ТОВ «Агробізнес» — чомусь реалізовував його за ціною, на 22 відсотки більшою, ніж іншим пекарям. Після розкриття хлібної змови на порушників законодавства накладено штрафи в розмірі 45 тисяч гривень.

Ситуація із продовольчим зерном на Донеччині дуже стимулює створення нових робочих місць. По-перше, місцевим телерадіокомпаніям час подбати про окремих дикторів, які після прогнозу погоди повідомлятимуть ще й нові ціни хліба на завтра. А по-друге, дужих тілоохоронців варто виставляти біля кожного продавця хлібобулочної продукції, які змушені вислуховувати коментарі бездарних дій урядовців на свою адресу. Тим більше що хліб знову подорожчав.

Рівно місяць минув, як у місті над Південним Бугом піднялися ціни на продукт №1. Коли, здавалося, розтривожені люди вже приречено змирилися з суворими реаліями, їх знову огріли кувалдою по голові. Днями, звично зайшовши до крамниць, хмельничани були вкотре ошелешені: ціни, як і в жовтні, безцеремонно підстрибнули.

Будь-який баскетбольний уболівальник із пострадянських теренів може згадати про знамениті три секунди, завдяки яким у далекому 1972 році збірна СРСР в олімпійському фіналі перемогла американців і тим самим перервала їхню переможну гегемонію на Олімпійських іграх. Тоді у складі збірної Союзу тон задавали Олександр Бєлов та Сергій Коваленко, Сергій Бєлов та Анатолій Поливода, Геннадій Вольнов та Іван Єдешко, Модестас Пауласкас та Зураб Саканделідзе. Тренував команду легендарний Володимир Кондрашин. Час летить. На жаль, не всі з тріумфаторів зараз поміж нас. Ще в 1978 році від важкої хвороби помер Олександр Бєлов (йому було тільки 26). Зовсім недавно пішов із життя й Володимир Кондрашин. І Бєлов, і Кондрашин мешкали в Ленінграді (нині — Санкт-Петербург). Тож не дивно, що в цьому місті свого часу вирішили організувати турнір пам'яті видатних майстрів. Зовсім недавно із Санкт-Петербурга повернувся наш співвітчизник Сергій Коваленко. Зараз Сергій Іванович — директор українського підприємтсва «Балтіос Брасма Україна».

От кого можна останнім часом звинуватити в розпалюванні міжнаціональної та міжетнічної ворожнечі, то це владу. «УМ» вже розповідала про те, як «керівна і спрямовуюча» пропаганда намагається сформувати блокові Віктора Ющенка образ «нашиста»: і обмальовуванням від його імені донецької пальми Мерцалова націоналістичною символікою, і погромами пам'ятників Леніну в глибинці, нападами на львівські кав'ярні. Цими днями штатні пропагандисти взялися за обсмоктування ще одного факту: що Тернопільська міська рада прийняла рішення про перейменування вулиці Довгої на вулицю Вояків дивізії «Галичина». І хоча відповідне рішення тернопільські депутати ухвалили ще 18 верес-ня, його «аналізування» та акцентування на цьому відбувається саме зараз — бо політичний момент вигідний. Ось позавчора на одному з центральних телеканалів у передачі «Проте» товстий «господін» втовкмачував пересічному обивателю думку: мовляв, у Тернополі намагаються здійснити «коричневий реванш», а міським головою тут є висуванець «Нашої України» Богдан Левків.