У Зарічненському районі Рівненщини диких кабанів розвелося стільки, що вже навіть на власних обійстях місцеві селяни не почуваються в безпеці. Земельні ділянки, які нарізані віддалік населених пунктів, люди давно залишили, адже зібрати там урожай неможливо. Жінки та діти вже й до лісу по гриби та ягоди бояться ходити.

Громаді Черкас презентовано генеральний план розвитку міста, якого тут не було понад двадцять років. Його цілих два роки креслили фахівці Українського державного науково–дослідного інституту проектування міст «Діпромісто», зазирнувши в майбутнє Черкас аж на чверть століття. Оригінальною «фішкою» плану розбудови обласного центру Шевченкового краю є створення цілого мікрорайону на воді, який мають намір збудувати серед Кременчуцького моря неподалік теперішньої станції Панське, котра міститься на дніпровській дамбі водосховища. На намитому піску хочуть поселити майже 60 тисяч городян. Але перш ніж таку новинку почнуть утілювати в життя, планують звести новий міст через Дніпро, про необхідність якого в Черкасах давно ведуть розмови.

Одна з багатоповерхівок по вулиці Героїв Дніпра у Черкасах зовсім не схожа на інші. Влітку вона потопає в зелені плодових дерев, а восени радує мешканців смачними вітамінами. Посадив сад 65–річний полковник у відставці Микола Завертало. Після 30 років військової служби в бункерах на секретних ядерних об’єктах чоловік любить попрацювати на свіжому повітрі із сапою та лопатою. 15 років тому він посадив 65 фруктових і 50 декоративних дерев. Прижилися усі.

Спершу ніхто не думав, що цікавий творчий проект «Один день війни», започаткований з ініціативи журналістів облтелерадіокомпанії Світлани Бусілкової та Володимира Грицика, не тільки протримається в ефірі сім років, а й набуватиме дедалі більшого масштабу і значення. Замисел був не складний: зустрітися з ветеранами Другої світової і попросити їх розповісти про найяскравіший день із чотирьох воєнних років, який запам’ятався найбільше. Заодно автори ставили перед собою завдання намалювати цілісні образи співбесідників, стисло розповісти про те, як склались їхні долі у воєнний і мирний часи.

Хоча Горохівщина не належить до зони Полісся, а непрохідні болота тут зустрічаються вкрай рідко, селу Старостав у цьому плані не пощастило. Бо неподалік цього населеного пункту таке небезпечне болото є. І саме туди забрели трійко місцевих школяриків. З дому діти пішли ще зранку, а їхній крик випадково почули люди, які поверталися додому з городів, вже аж увечері.

На останньому пленарному засіданні місцевої Верховної Ради минулої середи депутати дали протокольне доручення розглянути на черговому засіданні Ради міністрів питання про скасування плати за відвідування місць, популярних серед туристів. Йдеться про парки, зокрема Лівадійський, перед входом до якого позавчора з’явилися «контролери» спортивної статури і почали вимагати з кожного по десять гривень за прохід. Причому навіть з екскурсантів, які вирушають до тутешнього палацу–музею, відвідувачів ресторану «Царська кухня», а також відпочивальників сусідніх санаторіїв «Прикордонник» і «Лівадія».

Чернігівська мерія планує підвищити тарифи на воду, щоб заплатити за закордонні хімічні реактиви для очищення водогінних труб. Як вплине розчинений у питній воді поліфосфат на здоров’я чернігівців, міська влада відповіді не має.

Вінницька міська рада вирішила започаткувати будівництво недорогого житла для працівників бюджетної сфери, тобто на регіональному рівні реалізувати програму, яку досі — попри завіряння високопоставлених урядовців — на рівні держави запустити не вдалося. Коли оголосили про створення дер­жавної програми доступного житла, у місті під неї було запроектовано 930 квартир та отримано всі необхідні погодження. Та як тільки міська влада звернулася в Київ, щоб отримати обіцяних 30 відсотків коштів на впровадження проекту, з того нічого не вийшло. За словами міського голови Володимира Гройсмана, «офіційно отримали відповідь, що поки що немає фінансування, а неофіційно — що фінансування цієї програми, напевно, взагалі не буде».

«Sic transit Gloria regioni» (так минає слава регіональна)... Всеукраїнська відомість наздогнала Віктора Тихонова, головного «федераста» країни, 28 листопада 2004 року, коли він головував на т. зв. «пісуарному» з’їзді в Сіверськодонецьку. Цей подвиг не минувся йому безкарно. Одного червневого дня 2005 року Тихонова викликали до Генеральної прокуратури і піддали нелюдським тортурам: мало не півдня змушували пити чай в товаристві слідчого ГПУ і вислуховувати байки хазяїна кабінету. Рік потому свої страждання Тихонов описав у зворушливому бестселері «Як нас судили»... А ще за три роки громадськість почула іншу версію тих подій від Ріната Ахметова. На прес–конференції в Донецьку 14 травня, в присутності Віктора Януковича, Рінат Леонідович не намагався себе стримувати: «По одній із ним справі проходив Євген Петрович Кушнарьов, царство йому небесне. Кушнарьова було заарештовано; він перебував у камері десять діб і оголосив голодування. Тихонов не був там і десяти секунд... Тому що у Кушнарьова були совість і гідність, а Тихонов біг швидше хорта, домовлявся з усіма, аби врятувати власну шкуру».

Сесія обласної ради вчора віддала 62 голоси при необхідному мінімумі 60 за відставку голови ради БЮТівця В’ячеслава Шапошніка.