Садок вишневий під балконом

Одна з багатоповерхівок по вулиці Героїв Дніпра у Черкасах зовсім не схожа на інші. Влітку вона потопає в зелені плодових дерев, а восени радує мешканців смачними вітамінами. Посадив сад 65–річний полковник у відставці Микола Завертало. Після 30 років військової служби в бункерах на секретних ядерних об’єктах чоловік любить попрацювати на свіжому повітрі із сапою та лопатою. 15 років тому він посадив 65 фруктових і 50 декоративних дерев. Прижилися усі.

У великому місті — затишок віддаленого села

«Черешні, вишні, яблука, груші, абрикоси, сливи, що ростуть на деревах унизу, обривають діти з нашого двору. Нікому не забороняю. Хай їдять, головне, щоб гілок не ламали. А на верхівках дерев — мій урожай. Ставлю драбину й збираю», — розповідає «УМ» Микола Федорович.

З паном Миколою ми розмовляємо в альтанці, котру він звів у своєму садку. Окрім фруктових дерев, старанно побілених Миколою Федоровичем, на грядках піднімається редька, помідори та капуста. На цій його «фазенді» все облаштовано по–хазяйськи, є навіть гойдалка для дітей. Навпроти альтанки під накриттям стоїть стіл та диван, де можна відпочити, почитати газету. Є й холодильник. Точніше, аж два. Один із них — робочий, а інший пан Микола переобладнав під умивальник. Вода туди тече з міського водогону, на що господар «фазенди» має дозвіл, як і на те, щоб поливати грядки із спеціально обладнаного ним водопроводу. За воду справно сплачує по 30 гривень на місяць. Платить і податок за землю. Отже, все законно.

«Коли приїхав у Черкаси, то територія за нашим будинком нагадувала пустелю Сахару, а в дворі не було навіть дитячого майданчика. Я взяв зварювальний апарат і зробив там 13 гойдалок. Вони досі працюють», — розповідає пан Микола.

«Робота на грядках — це зарядка»

«Я коли служив, то так ті бункери на голову тиснули, так хотілося на природу–матінку. Тож тепер робота на землі для мене — радість. До того ж це як щоденна зарядка. Ніколи не працюю в рукавицях. Люблю, щоб руки відчували землю», — зізнається пан Микола. У садку він сам собі режисер. Тут йому ніхто не допомагає. Дружина Олена Володимирівна цілими днями на роботі, а два сини, котрі теж військові, мешкають далеко від Черкас. Але влітку до Миколи Федоровича приїздять четверо онуків, тоді дідусеві є підтримка.

Сад у Миколи Завертала дуже доглянутий — дерева кремезні, з широкими кронами. І добрий урожай дають. Вистачає і сусідським дітям, і господарю. «Не люблю жадібних. Я звик пригощати людей тим, що виростив. Полуниця он дозріла, нарву її — і хай їдять», — каже Микола Федорович.

«Він як вийде, так до смеркання в садку й трудиться. Микола Федорович у нас добрий чоловік — і фруктами зі свого саду ділиться, і в допомозі нікому не відмовляє. Такі тепер не часто зустрічаються», — розповідає «УМ» черкащанин Георгій Козаченко, навпроти вікон квартири якого росте вишневий садок Миколи Завертала. Такої думки про пана Миколу й інші його сусіди. Вони кажуть, що він справді людина безвідмовна — сантехніку в квартирі поміняє, пральну машину відремонтує, мангал на дачу зварить, спуск для дитячих візочків біля під’їзду зробить. Недарма його називають у дворі Кулібіним.

До речі, окрім вишневого садка, у Миколи Федоровича є ще й власна кладка на березі Дніпра, котрий протікає за сотню метрів від його будинку. На тій кладці, яку він змайстрував, черкаські рибалки дуже полюбляють з вудками сидіти. Тож риболовля — то друге його захоплення. А третє — гра на баяні. Ще в армії пана полковника за любов до музики і пісні прозвали Шаляпіним. Він і тепер у своїй альтанці нерідко бере до рук баян. Тоді перехожі зупиняються не тільки щоб помилуватися його садком вишневим, а й щоб послухати гарний голос Миколи Завертала.