До редакції «УМ» почали надходити листи й дзвінки від читачів, які підтримують ініціативу, озвучену Юрієм Андруховичем, про збір коштів на вручення Василеві Шкляреві Шевченківської премії від народу. «Моя пенсія невелика, — пише Олександр Миколайович Головня з Києва. — Але без вагань виділю зі свого особистого пенсійного фонду 1000 грн., щоб у черговий раз продемонструвати ціну нашої влади, рівень її культури, духовності й моралі, її ставлення до України, історії та людей». З подібною підтримкою до «УМ» звернулися Василь Калчугін із міста Глобине Полтавської області, Тетяна Бурова з Києва та інші читачі.

Представляючи фільм, команда телевізійників (виробництво — студія «Квартал 95», фінансування — канал «Інтер») відразу попереджає, що їхня робота — це не рімейк класичного фільму, а сучасна інтерпретація п’єси Еміля Брагінського та Ельдара Рязанова «Співробітники» («Сослуживцы»). Саме з цією установкою варто йти в кінотеатр, якщо ви вирішили подивитися, що ж собою представляє оновлена версія «Службового роману», — інакше існує небезпека зіпсувати культпохід.

Учора в Дюссельдорфі закінчилося засідання Європейської мовної спілки щодо реєстрації учасників пісенного конкурсу, що відбудеться 10—14 травня у Німеччині. Серед конкурсантів — і Міка Ньютон.

«Квартира ця, відведена йому, коли він повернувся в Петербург, складалася з однієї вузенької кімнати з єдиним вікном, перед яким Шевченко–художник звичайно працював за мольбертом. Окрім стола з книгами та естампами, мольберта й невеликого диванчика, оббитого простою строкатою клейонкою, двох аж надто простих стільців i благенької ширми, що загороджувала вхідні двері від майстерні художника, у цій кімнаті не було ніяких оздоб», — описував останнє помешкання Шевченка російський письменник Микола Лєсков. «Ми хотіли передати ауру того часу й того помешкання, — пояснює ідею нової експозиції директор Національного музею імені Тараса Шевченка Наталя Клименко, стоячи біля того самого диванчика. — І як ви помітили, виставка побудована не як експозиція малюнків, а як житло».

Обидві стрічки, що вийшли в український прокат, відзначені престижними нагородами за краще виконання головної ролі: «Чорний лебідь» зробив оскароносною Наталі Портман, «Б’ютифул» допоміг Хав’єру Бардему отримати відзнаку Каннського фестивалю (як відомо, на перегонах за «Оскара» його обіграв Колін Ферт). Що ще спільного в цих двох картинах, ми спробуємо розібратися нижче.

У неділю, 13 березня, до Києва з концертом приїде ДіДюЛя — інструменталіст, який з’явився в музичному просторі Росії на початку 2000–х, а потім несподівано зник. Тепер музикант, як птаха Фенікс, повертається, і не один, а з групою музикантів i повноцінним музично–хореографічним шоу. «УМ» не могла пропустити нагоди розпитати ДіДюЛю (творчий псевдонім на вимогу виконавця став його другим ім’ям) про те, що відбувалося в його житті впродовж останніх років, i що він збирається презентувати в Києві.

Такого скандалу Шевченківська премія ще не знала. Минулої п’ятниці з’явилася заява найбільш дискутованого цьогорічного претендента на Шевченківську премію Василя Шкляра, в якій письменник просив Президента відтермінувати вручення йому премії «...на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника». Увечері того ж дня було оприлюднено указ Президента щодо лауреатів, в якому прізвище Шкляра не значилося. Останні дні ця тема залишається найбільш обговорюваною, проте питань більше, ніж відповідей. І вони здебільшого — у політичній площині.

— Пане Василю, під час представлення твору, який претендував на здобуття премії, а потім й після рішення Шевченківського комітету ви весь час заявляли, що відмовлятися від премії не збираєтеся. Чому ви якщо й не змінили думку, то зробили такий крок убік?

— Я свою думку не змінив. Я казав, що від премії не відмовлюся, надто святе ім’я Тараса і сакральна ця премія. Тому ніхто за 50 років від неї не відмовився. Я колись думав, що може Ліна Костенко відмовиться, адже були всілякі часи.

Жанр стрічки визначений як романтичний трилер, тобто у ньому закладено й конфлікт для утримання уваги, й лав сторі — для розслаблення. Але щоб із такого вдалого жанрового тандему вийшла хороша робота, треба серйозну команду. Як відомо, режисер Джордж Нолфі на екшенах уже собаку з’їв: пригадаймо «12 друзів Оушена» та «Ультиматум Борна».

Нарешті фарс із пісенним конкурсом, який є прямим відображенням безладу в Україні, спадає нанівець. Учора стало відомо, що Злата Огнєвіч не братиме участь у додатковому змаганні за перепустку на «Євробачення». «1 березня, пізно ввечері, співачка Злата Огнєвіч отримала сильну травму ноги. Тому пробачте, але всі виступи до середини березня неможливі. Зрозуміло, ми ніяким чином не можемо розглядати участь Злати 3.03.2011 у повторному відборі на «Євробачення», — таке повідомлення з’явилося на офіційному сайті співачки. Відразу після цього Перший Національний оприлюднив заяву: «Переможницею національного відбору «Євробачення–2011» визнано Міку Ньютон. Саме вона представлятиме Україну на конкурсі «Євробачення–2011» у травні в Дюссельдорфі... Джамала відмовилася від пропозиції Першого Національного, пізніше відмовилася і Злата Огнєвіч. Таким чином відпала необхідність у проведенні додаткового змагання».