Проте до повної вікторії, вважають у міському товаристві практикуючих на ниві правозахисної діяльності аспірантів і студентів місцевих юридичних вузів «Юсті-С», ще далеко. Справа у тім, що недавнє рішення Євпаторійського суду, за словами керівника організації Констянтина Сизарєва, задовольнило вимоги правозахисників лише наполовину. Тобто суд зобов'язав міський відділ міліції повернути «Юсті-С» незаконно вилучені системні блоки персональних комп'ютерів. Тоді як позивачі вимагали ще й визнати неправомірні дії оперативників у частині незаконного проникнення у приватну квартиру, де розташований офіс «Юсті-С», а ще застосування фізичної сили і неправильного складання документів.

Початком остаточного кінця «Нашого банку», про ліквідацію якого «УМ» повідомляла 19 листопада, стала третя декада листопада. Безпосередньо в Запоріжжі заступник голови НБУ Олександр Шлапак інформував громадськість, що АТ «Наш банк» де-факто втратило 80 відсотків свого капіталу і левову частку активів: «Фінансовий результат роботи банку — мінус 26,6 мільйона гривень», — констатував пан Шлапак.

На 20 тисяч доларів несподівано «влип» приватний таксист, мешканець селища Буча Київської області. А почалося все з щедро оплачуваних багатоденних поїздок 14-річного циганчати Толіка на таксі. Виявляється, підліток і його сестричка мешкали в родичів, оскільки батьки дітей перебувають у місцях позбавлення волі. Однак на прожиття своїх чад вони залишили досить пристойні гроші. Ці 20 тисяч доларів ніяк не давали спокою хлопчиську, доки одного разу він їх таки не вкрав.

Спосіб видурювання грошей у довірливих селян, переважно пенсіонерів, 38-річна полтавчанка Тетяна обрала старий як світ. При цьому мала не лише власний, так би мовити, фірмовий почерк, а й кілька особливих прикмет. До останніх, певно, можна зарахувати і той факт, що спритницю вже чотири (!) рази засуджували саме за шахрайство. Хоча той кримінальний досвід пересторогою не став. Як і... вагітність жінки не першої молодості, котра вже має 15-річного сина.

Були підозри, ніби Президент так наполегливо, вже третьою «подачею», проштовхує до войовничого серця Африки український миротворчий контингент лише тому, що Київ продав Монровії партію бойових гелікоптерів. Були згадки депутатів-«афганців» про те, що вертоліт на війні — найкраща мішень. Була точна інформація, що в цій африканській країні війна вступила у свою найжорстокішу фазу, коли повстанці не зважають ні на які «блакитні шоломи» ООН. Але більшість нашої Верховної Ради під тиском Банкової таки проголосувала за відправку українського миротворчого контингенту до Ліберії.

Схоже, головним здобутком дев'ятиденного відпрацювання Криму правоохоронцями стало затримання 7 «башмаків» — членів найпотужнішого міжрегіонального відгалуження сумнозвісного організованого злочинного угруповання. Свого часу, у середині 90-х, коли і без того бунтівний півострів називали «українською Сицилією», поплічники нині покійних братів Башмакових міцно і безцеремонно тримали у «вуздечці» не тільки місцевих підприємців усіх мастей, а й навіть чимало держструктур з міністрами на додачу. Нинішні ж продовжувачі кримінального роду не дуже відстали від своїх попередників-«бєзпрєдєльщиков».

Минулого місяця на сторінках «УМ» було розміщено статтю про 14-річну Надю Буток, дівчинку, яка шукає сімейного затишку. Використовуючи відомий штамп, можна сказати, що не встигла на нашій газеті ще висохнути фарба, як до редакції вже почали надходити листи та дзвінки із пропозиціями для Наді. Під враженням від почутого та прочитаного, ми зайвий раз переконалися, що, власне, це — історія не лише окремої дівчинки, а й багатьох її друзів по нещастю, оскільки в Україні багато дітей, які мріють про родинне спілкування і тепло, але біда в тому, що вони не знають, до кого і куди звернутися. Це чудово розуміють і наші читачі. Тому сподіваємося, що наступні рядки стануть у пригоді не лише нашій героїні.

До Вікторії Петрушенко міжнародне визнання прийшло стрімко, в чомусь навіть несподівано для неї самої. Ніби виправдовуючи «переможне» ім'я, вона завойовує найвищі місця в кількох престижних міжнародних конкурсах. У 2001 році на конкурсі «Співак світу» у Великобританії входить до першої п'ятірки і отримує однойменну медаль за краще виконання партії мадам Баттерфляй (Пуччіні). А на міжнародному конкурсі «Музика світу—2002» в Італії їй присуджують гран-прі. Тоді ж на Батьківщині виходить її перший сольний компакт-диск «Українські народні пісні та романси», їй присвоюють звання заслуженої артистки України. Проте це — зовнішній бік успіху, за яким стоїть воістину колосальна праця. Про неї знають хіба що сама Вікторія та найближчі люди. Досить сказати, що підготовка до обох конкурсів збіглася з написанням та захистом дисертації на здобуття ступеня кандидата медичних наук і переходом на роботу на кафедру госпітальної хірургії Вінницького медуніверситету.

Останнім часом все частіше чуємо про альтернативні пологи — вдома, іноді у ванні, під водою, із найнятою повитухою. Кажуть, що дитина, народжена в домашніх умовах, буде здоровішою, талановитішою і взагалі най-най-най. Як зважуються на подібний експеримент люблячі батьки? Це після війни по селах більшість матерів народжували вдома, а зараз, не дай Боже, ускладнення при пологах, а поруч немає бригади лікарів та необхідного обладнання...

У Харкові я познайомився з унікальною, загадковою і надзвичайно цікавою сім'єю — Жанною та Валентином Козіними та їхніми дітьми, дев'ятирічним Олексієм та п'ятирічним Сергійком. Мати народжувалa синів удома, у ванній, у воді. Більше того, розчарувавшись у традиційній державній медицині, Козіни ігнорують чимало писаних і неписаних правил. Наприклад, не вважають за потрібне робити дітям обов'язкові щеплення від усіх підряд болячок. Усвідомлення власного шляху до батьків прийшло від безвиході. Але про все по порядку.

Те, що аграрії досі дозбирують український урожай із поля вручну — явище не нове, прогнозоване, і навіть «нормальне». Принаймні так вважають представники національної акціонерної компанії «Украгролізинг». Її керівництво оприлюднило вражаючі дані: «Замість того, щоб користуватися повним набором необхідної техніки, наш селянин обходиться 62 відсотками тракторів та 54 відсотками зернозбиральних машин, решту компенсують власні руки й батьківсько-дідівські методи обробки землі», — розповів голова правління компанії Євген Томін на виставці сільгосптехніки, що відбулася в Хмельницькому. І додав, що зношеність технічного обладнання сільгоспвиробників у 10 разів перевищує темпи її ж оновлення.