Хто такий Григорій Кохан? Відомий кінорежисер, народний артист України, постановник фільмів «Народжена революцією», «Циганка Аза», «Ярослав Мудрий», «Стамбульський транзит»... Відповідь правильна, але неповна, винятково кінематографічна. Оскільки починав Григорій Романович — і про цей факт, гадаю, знає дуже небагато шанувальників його творчості — як художник, закінчивши поліграфічний інститут у Львові. Співпрацював із провідними видавництвами — «Молодь», «Музична Україна», — оформлював збірки творів Стефаника, Собка... По закінченні Вищих режисерських курсів у ВДІКу почав займатися кіно, але від образотворчого мистецтва не відрікався і робити цього не збирається.

Жили-були дід та баба в Україні. Жили вони на пенсію соціальну. І був у них онук — Колобок. Одного разу повертаються старі з базару, відчиняють хату — немає онука. Вони до клуні — повісився бідака. Не витримав хлібних навантажень уряду, не став обтяжувати старих з огляду на подорожчання борошна, з якого його, рідного, спечено.

Петро Денисович Дудар із села Рубань Немирівського району, що на Вінниччині, не лише постійний передплатник «УМ», а й уважний читач. Він пам'ятає, як торік ми писали про овочівницю з Диканьки Софію Олефір, що спеціалізується на вирощуванні ранніх помідорів «всуху», майже без поливу. «Я ту газету оберігав, але все одно онуки десь її запроторили, тому надрукуйте цю статтю ще раз і перешліть її конвертом, якщо таке можливо», — просить Петро Денисович. Наче вгадавши побажання вінничанина, майже водночас iз ним обізвалася і Софія Олексіївна, яка й минулого року зібрала щедрий урожай томатів, поспостерігала за кількома новими сортами і знову залишилася задоволена. Отже, ми не пересилатимемо її минулорічну статтю поштою, а дамо слово панi Софiї просто в газеті, щоб і інші городники змогли щось почерпнути з досвiду полтавчанки.

Багатоходову комбінацію з привласнення чужого майна «прокрутили» двоє керівників сільгосппідприємств (одне з них розташоване в Зіньківському, інше — у Полтавському районах) за найактивнішого сприяння надто підприємливого експерта-автотоварознавця. Одному зі згаданих господарств на пільгових умовах п'ятирічної розстрочки платежу дістався новенький комбайн. Та невідомо ще, де будуть «козирні» посадовці через ту п'ятирічку. Тож і вирішили вони купувати залізо, себто оречевлені гроші, доки «гарячі». Тим більше що комбайн був майже «колгоспним», оскільки надавала його сільгосппідприємству державна корпорація...

І взимку, і влітку багато хто з нас ламає голову над проблемою, де провести відпустку чи бодай на вихідні гайнути подалі від гамірного міста. Якщо довго не вигадувати, то, маючи в кишені кругленьку суму, можна податися давно протореними маршрутами на море чи в гори. Втім, зізнаймося, навіть в облюбованих та комфортних місцях масового скупчення відпочиваючих не завжди вдається цікаво і з користю для себе провести час. Отож краще «паняйте» на село.

Для дільничних інспекторів міліції, котрі опікають наші села, чи не найболючішою проблемою залишається транспортна. Змушеному добиратися до найвіддаленіших сіл своєї дільниці на перекладних сучасному Аніскіну співчувають, здається, всі. А от фермери Чутівського району вирішили посприяти розрубуванню цього гордієвого вузла максимально конкретно. На суто добровільних благодійницьких засадах вони у складчину зібрали необхідну суму, купили новеньку «Таврію» і передали її відділенню дільничних інспекторів «рідного» райвідділу міліції.

Ми­ну­лої п'ят­ни­ці свят­ку­ва­ла свій день на­род­жен­ня од­на з най­по­пу­ляр­ні­ших і найус­піш­ні­ших топ-мо­де­лей сві­ту. У це склад­но по­ві­ри­ти, але 16 січ­ня Кейт Мосс ви­пов­ни­ло­ся 30. Ця дів­чи­на ста­ла не прос­то ма­не­кен­ни­цею, яку за­люб­ки зап­ро­шу­ють на по­ка­зи сво­їх ко­лек­цій усі ви­дат­ні ди­зай­не­ри сві­ту, а й сво­є­рід­ним сим­во­лом кін­ця 90-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­літ­тя. Ко­хан­ня Кейт до­ма­гав­ся не один ві­до­мий плей­бой, а кра­сун­чик Джон­ні Депп так дов­го мрі­яв із нею од­ру­жи­ти­ся, що від­мо­ва мо­де­лі лед­ве не роз­би­ла йо­му сер­це. Щоп­рав­да, да­ле­ко не всі мо­жуть наз­ва­ти міс Мосс іде­а­лом — ти­ся­чі ма­те­рів з усіх ку­точ­ків пла­не­ти прок­ли­на­ють її за те, що їх­ні донь­ки до­ве­ли се­бе до вис­на­жен­ня ді­є­та­ми, го­ло­ду­ван­ня­ми й різ­но­ма­ніт­ни­ми за­со­ба­ми для схуд­нен­ня, на­ма­га­ю­чись до­сяг­ти стан­дар­тів сво­го ку­ми­ра. От тіль­ки ске­лет­на ті­ло­бу­до­ва Кейт діс­та­ла­ся їй від на­род­жен­ня, а не­щас­ні дів­чат­ка на­зав­жди втра­ти­ли здо­ров'я, праг­ну­чи ски­да­ти­ся на цю да­ле­ку від жі­ноч­них форм ан­г­лій­ку...

Рек­ла­ма — це, як ві­до­мо, ру­шій тор­гів­лі. Але в на­ші ча­си ві­де­о­ро­ли­ків, у яких роз­по­ві­да­єть­ся про пе­ре­ва­ги тих чи ін­ших то­ва­рів та пос­луг, роз­ве­ло­ся стіль­ки, що це пра­ви­ло до­реч­но де­що пе­реф­ра­зу­ва­ти: ру­ші­єм тор­гів­лі те­пер є ОРИ­ГІ­НАЛЬ­НА рек­ла­ма. І пі­ар-ме­нед­же­ри фран­цузь­ко­го бу­дин­ку ви­со­кої мо­ди, який так і на­зи­ва­єть­ся — French Fashion House, ду­же доб­ре цю іс­ти­ну зас­во­ї­ли. Для рек­лам­ної кам­па­нії сво­єї но­вої ко­лек­ції ку­паль­ни­ків фран­цу­зи за­лу­чи­ли 180 швей­цар­ців — 90 жі­нок і 90 чо­ло­ві­ків, — які про­тя­гом го­ди­ни муж­ньо мер­з­ну­ли на сні­гу, де­мон­с­т­ру­ю­чи ку­паль­ні кос­тю­ми фір­ми, си­дя­чи на... льо­до­вій бри­лі.

На­реш­ті гол­лі­вуд­сь­кий Ін­ді­а­на Джонс — Гар­рі­сон Форд — до­мо­вив­ся зі сво­єю дру­жи­ною про умо­ви їх­ньо­го роз­лу­чен­ня. Под­руж­жя вже дав­но не жи­ве ра­зом, біль­ше то­го, Форд кіль­ка ро­ків зус­т­рі­ча­єть­ся з ак­т­ри­сою Кал­ліс­тою Флок­хард і вже на­віть зап­ро­по­ну­вав їй од­ру­жи­ти­ся, щой­но звіль­нить­ся від по­пе­ред­ніх шлюб­них пут.

Прис­т­расть япон­ців до всі­ля­ких тех­ніч­них ви­на­хо­дів ві­до­ма всьо­му сві­то­ві. Яких тіль­ки ди­во­виж­них прис­т­ро­їв не ви­га­ду­ва­ли вче­ні Кра­ї­ни Схiдного Сонця! Чо­го вар­ті, ска­жі­мо, ав­то­ма­тич­ні пе­рек­ла­да­чі з ко­тя­чої та со­ба­чої мов на люд­сь­ку, не ка­жу­чи вже про звич­них для гро­ма­дян Япо­нії ро­зум­них ро­бо­тів-гу­ма­но­ї­дів, ме­ха­ніч­них ко­тів, со­бак і на­віть ри­бок. За кіль­кіс­тю по­діб­них до­сяг­нень усіх кон­ку­рен­тів пе­ре­вер­ши­ла ком­па­нія «Та­ка­ра». Але ос­тан­нім сво­їм ви­на­хо­дом ця фір­ма, схо­же, пе­ре­вер­ши­ла са­му се­бе: при­лад під наз­вою «Юме­мі ко­бо», що пе­рек­ла­да­єть­ся з япон­сь­кої як «Май­с­тер­ня снів», дає сво­є­му влас­ни­ко­ві мож­ли­вість ба­чи­ти са­ме ті сни, які той за­ба­жає.