У квітні 2004 року карту чорноморських поромних ліній, що поєднують Іллічівськ, Варну та інші порти Європи з торговельними центрами Середньої та Східної Азії, поповнить ще одна: Іллічівськ — турецький порт Хопа, що розташований неподалік від турецько-грузинського кордону. Проект поромного моста здійснений фахівцями судноплавної компанії «Укрферрі» на замовлення турецької фірми Park denizcilik. Про це розповів на зустрічі з журналістами, присвяченій 25-річчю відкриття поромної переправи між Болгарією та Україною, президент СК «Укрферрі» Олександр Курлянд, наголосивши, що це «вже друга поромна лінія, яка поєднає торговельні гавані України і Туреччини». У результаті наведення морської переправи «Іллічівськ-Дерінже» товарооборот між двома державами зріс майже на третину. А річний вантажооборот на маршрутах «Хопа-Іллічівськ» та «Хопа-Варна», за прогнозами аналітиків, може досягти півмільйона тонн.

Погодьтеся, не досить часто київський «Сокіл» проводить міжнародні поєдинки за межами території, до того ж на офіційному рівні. Шанс перевірити свої сили випав команді Олександра Сеуканда в чергових зустрічах Кубка ВЄХЛ, у яких вона в Польщі зустрічалася з гданським «Сточневцем» і ХК «Торунь». Нагадаємо, що в цих змаганнях, завданням яких є заповнити паузи в чемпіонаті, не виступають клуби з Білорусі (вони зосереджені на власній першості), натомість грають поляки. Щоправда, рівень цих команд не досить високий і відповідає середнячкам тамтешньої «екстраліги», але навіть це не завадило «Сточневцю» дати справжній бій «Соколу» і бути дуже близьким до перемоги.

«Одна маленька бомбочка, і немає сучасної літературної еліти», — цей чорний жарт уже став звичним для наших менш-більш помітних літературних збіговиськ. Презентація лауреатських книжок Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова», що наприкінці листопада відбулася у кафе-книгарні «Бабуїн», теж тягне на цей похмурий прикол. Акт оприлюднення нових конкурсних надходжень широкого попереднього розголосу не мав. Це була така собі камерна забава для інформаційних спонсорів (представників мас-медіїв, не обтяжених цим почесним обов'язком, було, м'яко кажучи, не густо), лауреатів (та й то не всіх) 2002 року, декотрих із членів журі та решти організаторів. Хоча, слід віддати належне, забава була доволі своєрідна.

Парадокс нинішнього часу — відсутність великого вибору текстів, читання яких приносить задоволення. Я економлю і накопичую час, щоб засісти одного вечора за книгу, але знайти цю книгу стає здебільшого все важче. Що я знайшов за останні два роки? Роман Людмили Улицької «Медея и ее дети». Як усі, відкрив для себе Акуніна, прочитав три романи, і на четвертому закрив Акуніна, не дочитав. Приємною новиною стали книга Тараса Прохаська «Непрості» та роман Жені Кононенко «Імітація». Цікаво, що текст Прохаська запам'ятався атмосферою і мелодією, а роман Євгенії — сюжетом, тобто добре розказаною історією.

За віком їм начебто й рано повторювати слідом за Висоцьким «Де мої сімнадцять літ», оскільки й двадцять п'ять — це зовсім непогано. Але ювілей зобов'язує згадати і сімнадцять, і вісімнадцять, і двадцять, і, звичайно ж, перший, найвідповідальніший рік, що подарував Києву новий театр, а театру — можливість жити, творити, дивувати, шукати й знаходити та купатися в софітах слави. Хронічна схильність до експериментів не дозволила Театру драми та комедії перетворити ці спогади на нудний протокол, та й виграшну і перевірену форму свята — театральний «капусник» — у чистому вигляді експлуатувати не захотіли. Натомість заснували незалежну приватну премію «Рідкісна птаха», лауреатів якої і оголосили на святковому вечорі з нагоди свого ювілею. Зазвичай, з подарунками у гості приходять, гості ж лівобережців того вечора переконалися на власному досвіді, що й поверататися додому з подарунками дуже навіть приємно.

Актор Баадур Цуладзе — це людина з нашого дитинства. Переконана, що так говоритимуть і наші діти, коли виростуть, і діти наших дітей, оскільки найяскравіші враження з дитинства — вони універсальні для всіх поколінь, а не навіяні черговою модною Джоан Ролінг, яка невтомно продукує своїх Гаррі Поттерів...

Якщо ви палко закохані у свого хлопця чи дівчину, але й хвилини не можете прожити без сварок та скандалів — саме час розійтися. Не назавжди (звісно — у вас же справжнє кохання!), а лише на деякий час. Принаймні так вважає Дрю Беррімор — знаменита «донька» «голлівудського полку», яка завдяки татусеві-режисеру знімалася в кіно вже з п'яти років, потім була залежна від алкоголю й наркотиків, а тепер стала вельми успішною й заможною зіркою (насамперед, завдяки участі у фільмі «Ангели Чарлі», після якого Дрю та дві її подружки по знімальному майданчику — Камерон Діаз та Люсі Ліу — буквально прокинулися мільйонерками).

Усім жінкам, які голосували за те, щоб обрати колишнього коханого Брітні Спірз найсексуальнішим чоловіком року, має бути страшенно соромно. І вдруге віроломного Джастіна Тімберлейка точно ніким «хорошим» не оберуть. Бо про яку там сексуальність чи чоловічність може йтися, коли ця свинота вирішила виставити на загальний огляд особисті листи від своєї екс-пасії, у яких закохана по вуха Брітні розкривала найінтимніші подробиці своїх почуттів до зрадливого бойфренда! У це навіть вірити не хочеться, але Тімберлейк справді планує оприлюднити послання від Спірз, причому не просто так, а з метою виторгувати за них непогані гроші.

Таїланд — щаслива країна: поки європейці та американці дні й ночі проводять у прагненні зробити кар'єру й заробити якомога більше грошей, а мешканці менш розвинених держав потерпають від голоду й соціальних негараздів, безтурботні тайці масово ніжаться на своєму тропічному сонці, отримують шалені прибутки завдяки туристичному бізнесу й об'їдаються дармовими бананами. Та не просто об'їдаються, а ще й пригощають солодкими фруктами та іншими харчами... мавп.