Про існування невеличкого гірського села Мислівка, розташованого за десять кілометрів від Торуньського перевалу, котрий відокремлює Івано-Франківщину від Закарпаття, ще рік тому мало хто знав поза межами Долинського району. Тепер завдяки стрімким темпам спорудження тут загадкової резиденції якогось дуже впливового в Україні чоловіка значимість Мислівки, заснованої колись німецькими колоністами під назвою Бряза, неждано-негадано пішла вгору і якщо не досягла рівня Гути, де збудовано президентське «ранчо» «Синьогора»,то принаймні стала нині однією з найпопулярніших у регіоні географічних назв.

У відповідь на публікацію в арабській газеті «Аль-Хаят», в якій стверджувалося, що українські вчені буцімто передали в 1998 році афганським талібам валізки з ядерними боєзарядами, МЗС України зауважило, що «деякі видання... нехтують здоровим глуздом і серйозним ставленням до відбору інформації для своїх публікацій». У коментарі прес-служби зовнішньополітичного відомства ще раз підкреслено: «ядерна зброя ніколи не переходила під контроль України». МЗС нагадало, що ядерне роззброєння України завершилося 1 червня 1996 року, коли всі боєприпаси було вивезено в Росію. «По завершенні вивезення ядерних боєприпасів із території України спільною комісією міністерств оборони України та Росії було здійснено пономерний облік вивезених ядерних боєприпасів та перевірено всі сховища, де боєприпаси зберігалися», — говориться у міністерському коментарі.

Учора вдень у Іраку знову прогримів вибух. Цього разу метою терористичної атаки став поліцейський відділок у містечку Іскандрія, що за 50 км від Багдада. Зброєю терористів став начинений вибухівкою автомобіль.

Учора в Об'єднаних Арабських Еміратах об 11.00 місцевого часу (дев'ятій ранку за Києвом) поблизу міста Шарджа розбився пасажирський літак іранських авіаліній «Кіш Ейрлайнс». За інформацією «Рейтер», станом на 15.00 учорашнього дня загинули щонайменше 40 чоловік (загалом літак типу «Фокер-50» голландського виробництва умістив 40 пасажирів та 6 членів екіпажу). На ту годину було напевно відомо, що двоє пасажирів, чоловік та дитина, вціліли в катастрофі, але перебувають у шпиталі в критичному стані. Причина катастрофи ще також невідома.

«Ну що, Надійко, підемо кави вип'ємо?» — одразу після інтерв'ю звернувся до мене відомий форвард і багаторічний капітан київського «Сокола», а нині — тренер ХК «Київ» Анатолій Дьомін. Погодившись, я навіть не підозрювала, що в кафе на мене чекає не тільки чашка зігріваючого напою, а й знайомство ще з двома талановитими хокеїстами минулого — заслуженим тренером України Ігорем Олексійовичем Шичковим, який стояв біля джерел українського хокею, й колегою Дьоміна по «бронзовому» «Соколу» 1985 року, легендарним воротарем київського клубу Юрієм Шундровим (нині він тренує голкіперів білоруського «Гомеля»). Три легенди найшвидшого в світі ігрового виду спорту вільно спілкувалися, жартували. Слухаючи, про що говорять Шундров, Шичков і Дьомін (а темою, звісно, був хокей), я переконалася: інтерв'ю з Анатолієм Миколайовичем обов'язково знайде свого читача, адже ця гра, попри складнощі нинішнього етапу, не втрачає популярності в Україні.

Читачі «УМ», певно, пам'ятають матеріал «Що ріднить Степана Гавриша з олігархами», вміщений в «Україні молодій» від 15 січня. В нарисі нашого прикарпатського власкора Івана Крайнього йшлося про негативне ставлення мешканців села Олешів, що на Івано-Франківщині, до парламентської діяльності свого земляка – координатора більшості Степана Гавриша, про олешівський слід у біографії головного президентського «більшовика» взагалі та про деякі повороти його політичної біографії зокрема. Невдовзі редакція «УМ» отримала поштою друковану на комп'ютері відповідь від пана Гавриша – у великому конверті з написом «Апарат Верховної Ради України», на аркушах із бланком Комітету ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. Поважаючи думку Степана Богдановича, все ж не друкуватимемо цього листа повністю, хоча б через надмір у затягнутому тексті велемовних пишнот, які не мають відношення до суті дискусії. Пан Гавриш, подякувавши за те, що наша газета вперше присвятила цілу шпальту опису його життєвого шляху, зазначає: «Було би некоректно з мого боку залишити без уваги вашу працю або ж давати будь-які оцінки публікації. Мушу зауважити, що вона є достатньо професійною і близькою до правди». Тому подамо витримки із реакції координатора більшості ВР на статтю про його «спорідненість з олігархами».

26 лютого усі, хто виходив до Кабміну палити рукописи, і багато інших зберуться у Колонному залі імені Лисенка Національної філармонії з приємнішої нагоди. П'ята Всеукраїнська рейтингова акція «Книжка року-2003» вручатиме своїх «слонів» вітчизняним видавцям. Сьогодні в Україні існує дві престижні і солідні книжкові акції — львівський Форум видавців і київська «Книжка року», Форум старіший на 5 років, авторитетний і дуже велелюдний, а «Книжка» ближча до епіцентру подій, до того ж має герб і гімн. Якщо герб — велика буква «К» в геральдичному обрамленні існує давно, то гімн — чистісінька новація. Як вдалося розвідати «УМ», текст гімну написав видатний Актуальний Поет сучасності Олександр Ірванець, а музику — солістка «Королівських зайців» Леся Герасимчук. Але в готовому вигляді Леся записала гімн не із «зайцями», а з дитячим хором — формат вимагає!

Отже, ми встановили розбіжності, які стосуються тлумачення чародійництва в Україні та у Європі. На Заході чаклунство відкривало собою список найтяжчих злочинів проти Бога та всіх добропорядних християн, а в Україні сприймалося як буденний прояв небуденних здібностей. Здібності ці обдароване магічним хистом жіноцтво могло використовувати, як-то кажуть, у міру своєї зіпсованості — або ж на добро, або на зло. Зло від української відьми вимірювалося винятково кількістю та якістю заподіяної нею шкоди (засуха, хвороби, неврожаї тощо). Йшлося, таким чином, про прикрощі чи збитки, завдані однією людиною всій спільноті або деяким її представникам, а не про гріх перед Богом, перед церквою та її апологетами.

Протягом кількох лютневих днів 1945 року кримський півострів став епіцентром світової уваги. Перемога над Третім Рейхом була дуже близькою, Європа і світ чекали на перерозподіл сфер впливу. На початку лютого до Лівадійського палацу приїхали президент США Франклін Рузвельт, Верховний головнокомандуючий СРСР Йосип Сталін та прем’єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль. Їх зустріч увійшла в історію як знаменита Ялтинська конференція.

Інколи корисно не тільки раз писати і читати, а й перечитувати. У започаткованій серії «Бібліотека газети «Дзеркало тижня» видано підбірку друкованих не так давно на шпальтах цього тижневика статей журналіста Олекси Підлуцького «Постаті ХХ століття». З-поміж найколоритніших особистостей своїх досліджень Підлуцький відібрав для збірки шістьох великих — Пілсудського, Масарика, Маннергейма, Бенеша, Франка, Цзяна Цзінго та Піночета. Об'єднує їх, вважає автор, те, що кожен зі згаданих героїв відродив або вивів із кризи свою державу, а ще і те, що кожен з цих історичних гігантів свого часу або замовчувався, або оббріхувався радянською пропагандою, тобто був, так би мовити, «персоною нон грата» на просторі СРСР.