Палац дядька Джо

      Протягом кількох лютневих днів 1945 року кримський півострів став епіцентром світової уваги. Перемога над Третім Рейхом була дуже близькою, Європа і світ чекали на перерозподіл сфер впливу. На початку лютого до Лівадійського палацу приїхали президент США Франклін Рузвельт, Верховний головнокомандуючий СРСР Йосип Сталін та прем’єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль. Їх зустріч увійшла в історію як знаменита Ялтинська конференція.

      Обрати для зустрічі чорноморський курорт запропонував Сталін, який скаржився, що через проблеми зі здоров’ям не переносить перельоти. На той час радянські війська стояли на річці Одер, лише за 40 миль від Берліна, що змушувало Рузвельта й Черчілля рахуватися з сином грузинського чоботаря. Йосип Сталін прибув до Криму потягом, тоді як хворий і прикутий до інвалідного візка Франклін Рузвельт повинен був витримати важкий трансатлантичний переліт. Британська місія також наражалася на небезпеку: за два дні до зустрічі «великої трійки» в авіакатастрофі біля Мальти, де проходили консультації британської й американської делегацій, загинули шестеро працівників зовнішньополітичного відомства Великобританії.

      Ялтинська конференція проходила 4—11 лютого, засідання тривали по 4—5 годин на день, але фізично ця зустріч була не такою обтяжливою, як попередня, у Тегерані 1943 року, згадував Уїнстон Черчілль. Та й сама конференція виявилася вельми результативною. Американський президент отримав від дядька Джо (як він називав Сталіна) обіцянку вступити у війну з Японією та не перешкоджати створенню ООН. Було визначено майбутнє Східної Європи, звільненої радянськими військами. Уїнстону Черчіллю вдалося домогтися угоди про французьку зону окупації в Німеччині та участі Франції у Контрольній Комісії для окупованої Німеччини. Здавалося б, що Захід і СРСР знайшли спільну мову щодо розстановки сил на європейській арені. Сталін навіть погодився на вільні та прямі вибори в Польщі, що закріплювалося в Декларації звільненої Європи, яка проголошувала впровадження демократії та вільних виборів на звільнених територіях. Проте реальність виявилася далекою від обіцянок товариша Йосипа. З часом Черчілль скаже: «Світ був біля наших ніг, 25 мільйонів чоловік марширували за нашими наказами. Здавалося, що ми друзі».

      Усі переговори конференції проходили в «Білому залі» Лівадійського палацу (де, до речі, тепер проходять державні зустрічі на вищому рівні). До конференц-залу, зважаючи на хворобу Рузвельта, примикали кімнати американського президента. Містер президент був дуже задоволений комфортабельністю прийому і в одній з останніх зустрічей навіть сказав приятелеві Джо, що після закінчення свого президентства хотів би оселитися в Ялті, розповідає директор палацу-музею Людмила Ковальова. «Дійсно, прийом для делегацій було оформлено на вищому рівні. У спустошений Крим довелося везти меблі аж із Москви», — уточнює пані Людмила. Кожне представництво мало свою окрему резиденцію. Сталін обрав для себе Юсуповський палац, а Уїнстона Черчілля поселили у Воронцовському, який до того слугував резиденцією для німецького фельдмаршала Еріха фон Маншайна. Британський політик також був зачарований кримськими архітектурними принадами і навіть хотів придбати одного з мармурових левів біля резиденції, проте Сталін йому відмовив. Цікаво, що Воронцовський палац вважається шедевром творчої фантазії англійського архітектора Блора: центральний портал південного фасаду нагадує одночасно вхід у капелу святого Георгія у Віндзорі та портал мечеті Джамі Масжид у старому Делі.

      I ось тепер меморіальну кімнату сера Черчілля вирішено було обладнати в Лівадії, де вже є кімната Рузвельта. У 1998 році працівники лівадійського музею отримали від бібліотеки Рузвельта в США 260 видань, що стосуються життя цього президента. Минулої п'ятниці, коли відкрилася кімната-меморіал британського прем’єра, експозиція палацу поповнилася працями Черчілля та історичного відділу МЗС Великобританії, а також збагатилася електронною технікою — комп'ютером, відеомагнітофоном та телевізором, що дозволять відвідувачам подивитися документальні матеріали про Черчілля.

      Лівадійськими місцями Черчілля та Рузвельта найбільше цікавляться іноземні туристи. Так, у 2002 році Ялту відвідала вдова міністра закордонних справ Великобританії Ентоні Едена, Клариса, графиня Ейвону. Саме вона повідомила єдиному живому нащадку британського прем’єра, його дочці леді Соумз, що в палаці є меморіал американського президента, проте немає згадки про Черчілля. Тепер леді Соумз задоволена: «Мені дуже приємно дізнатися, що кімнату Черчілля відкрито в Лівадійському палаці, що МЗС та посольству Великої Британії у Києві вдалося здійснити цей проект спільно з Лівадійським палацом».

      Проте поповнення фондів музею є серйозною темою для його працівників, адже збирати експонати доводиться мало не по крихтах, ділиться Людмила Ковальова: «Відбуваються поповнення за кошти музею, а також завдяки дарункам приватних осіб чи державних організацій». Зараз там діють дві експозиції — «Ялтинська конференція» і «Романови в Лівадії». Експозицію речей царської родини доводиться поповнювати типовими експонатами. Знайти справжні царські речі науковці не розраховують. Хоча барон Едуард фон Фальц-Фейн, предки якого з Асканії-Нова, подарував Лівадійському музею килим із зображенням царя Миколи ІІ з дружиною та сином і стверджує, що ця річ саме із цього палацу і що килим царевi подарував персидський шах.