Берлінський міжнародний кінофестиваль благополучно перетнув екватор. Як завжди, журналісти доволі гостро критикують конкурсну програму — у більшості випадків пересічну, і американців забагато: скільки можна терпіти тих янкі? Розкручують своє кіно, іншим дихнути не дають. І успіх, який вимірюється винятково грошовими сумами, — що то є? Скажімо, заокеанський фільм «Щось має статись» Ненсі Мейєрс, який тут показували у великій офіційній програмі, одначе поза конкурсом, уже йде екранами Європи (у нас теж він має бути) — з Джеком Ніколсоном і Даяною Кітон (останню номіновано на «Оскара»). І збирає касу — минулого тижня, за повідомленням фестивального щоденника, вона становила в Європі 6,4 мільйона доларів. Зворушлива історія про немолодих людей, котрі зненацька відкривають для себе — на схилі літ — принади справжнього кохання. Чом би й ні, особливо якщо зважити, що у 63 роки молоденькі дівчатка уже не до снаги. Картина й починається з того, що герой Ніколсона (його шарм лишається при ньому; в цьому могли переконатися і ті, хто прийшов на зустріч з актором у Берлінале-Палац) закочується в заміський будинок разом із гарненькою звабливою панянкою. Та тут її мамка невчасно легалізувалася. Од переживань, сексу й навантаги Ніколсоновий персонаж втрачає геть усю фізику, доводиться його транспортувати до лікарні, де він щосили бадьориться і дефілює коридорами з голими сідницями (кілька днів потому знайомі журналістки жваво обговорювали цей епізод — так сподобалося). Тож не дивно, що коли дочка від'їздить у справах до міста, між представниками старшого покоління спалахує роман... Далі не розповім — дивіться самі. Продається от ся річ, як бачимо. Навіть попри те, що до кінотеатрів ходять молоді люди, у яких слівце «менопауза» може викликати хіба що гомеричний сміх.

«Чи я не зголоднію?» — питання для студента дуже актуальне. Мабуть, третє за актуальністю після «де дістати гроші» і «як здати сесію». Не дивно, що на вечір, охрещений словосполученням, від якого тьохкало серце в кожного справжнього могилянця, вільні від пар і насущних проблем на зразок обов'язкового перегляду фільмів із курсу «Кіномистецтво» студенти Могили (саме так, без лапок і з великої літери) почимчикували залюбки. По-перше, на «Постмодерній вакханалії», організованій видавництвом «Основи» в Культурно-мистецькому центрі НаУКМА, обіцяли нагодувати — у запрошенні після вищенаведеного шлунково-актуального запитання було прямо сказано, що про голод можна забути: організатори заанонсували можливість скуштувати «болгарського перцю, брюссельської капусти, італійської піци, іспанських маслин, французьких булочок, чеського пива, норвезького лосося, англійської вівсянки, грецьких горіхів, польських кнедликів, білоруської бульби, російського (!) сала, справжньої української пана-коти» і ще чогось там «глобалістського американського».

Від початку створення Волинської обласної організації «За Україну! За Ющенка!» до об'єднання вступили люди, яких у першу чергу об'єднує ідея та бажання внести свою частку у перетворення України на дійсно демократичну державу. За результатами парламентських виборів 2002 року блок Віктора Ющенка «Наша Україна» посів на Волині перше місце — за нього проголосувало майже 60 відсотків виборців. Прихильність волинян до цього блоку, напевно, й стала основним чинником активного вступу до громадського об'єднання. Думками щодо першого етапу його дiяльностi і своїми планами на нинішній рік поділилися члени об'єднання «За Україну! За Ющенка!», відомі не лише на Волині, а й поза її межами.

...У цій суперечці замішані римо-католицька громада Києва, музиканти Національного органного залу, столичні чиновники, Президент України Леонід Кучма і навіть сам Папа Римський Іван Павло II. Яблуком розбрату такої неоднорідної аудиторії став костьол святого Миколая. Католики вимагають передати храм під їхню опіку, а керівництво Національного органного залу, яке «мешкає» у тому ж таки костьолі, просить не виштовхувати артистів на вулицю. Принаймні доки для них не знайдуть нового приміщення.

«Беруть усі, всюди і за все», — такого висновку дійшла робоча група з питань корупції Всеукраїнської студентської ради при Президентові України. Всеукраїнська протикорупційна студентська акція тривала з 17 листопада по 6 лютого, тобто в час, коли вузи «стрясала» сесія. В цей час діяла телефонна «гаряча лінія»: кожен студент, який знав її номер, міг зателефонувати і розповісти про хабарників у його вузі та спитати поради, як чинити у тому чи іншому випадку. Окрім цього, представники студентської ради виїздили в регіони, розмовляли зі студентами та ректорами вузів. «Приблизно 150 гривень за залік беруть як у райцентрі на Чернігівщині, так і в столичному вузі, скажімо в КПІ, — каже секретар студради Андрій Черних. — Можна навіть сказати, що в усій країні виробилися єдині тарифи на такі «послуги» для студентів». Цікаво, що способи «оплати праці» викладачів за останні роки дещо оновилися. Якщо раніше гроші треба було передавати індивідуально, то тепер на курсі частенько є посередники, яким можна «здати» купюри і бути спокійним за свої оцінки, навіть не пішовши на іспит...

«Жодна молодіжна організація, яка сьогодні діє в Україні, не може похвалитися такою результативністю, як Пласт», — заявив народний депутат-«нашоукраїнець», секретар Комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики Юрій Павленко на презентації цієї національної скаутської організації для представників державної влади, громадськості і преси. І науковці, і практики-педагоги, ознайомившись з методикою Пласту, переконуються, що виховний процес тут, на відміну від багатьох інших дитячо-юнацьких організацій, має логічну систему. Завідувачка лабораторії дитячих об'єднань Інституту проблем виховання АПН України Раїса Охрімчук розповіла, що під час практичного ознайомлення з літнім гуртовим відпочинком дітей вона з наплічником, часом під дощем, пройшла багатьма дитячими таборами і переконалася, що пластові табори — найзмістовніші.

У Києвi нещодавно відбулася вже традиційна чотириденна виставка «Сучасна освіта в Україні — 2004», організована Міністерством освіти і науки України, Академією педагогічних наук та виставковою фірмою «КАРШЕ». Особливою увагою користувався семінар Центру комп'ютерних інформаційних систем Академiї педагогiчних наук та Науково-методичного центру засобів навчання Міністерства освіти. Зійшлися на думці, що комп'ютери у школі потрібні насамперед учителям. Але їхнiй рівень володіння цими машинами, особливо тих, хто закінчив вуз 15—20 років тому і не є математиками за фахом, м'яко кажучи, низький.

«Короче, дай скатати домашку, а то вчора щось так закумарилась, кльово відірвалась на паті, клепати було впадлюку. А то знаєш, той очкарик-препод пінитись буде». Цю розмову ми підслухали в університетському коридорі від двох мальвіноподібних першокурсниць. Погодьтесь, дуже змахує на розмову Доцента зі співкамерниками у фільмі «Джентльмени удачі». Пам'ятаєте, як недосвідчений у «фєні» герой Євгена Леонова примушував співкамерників перекладати всі розмови на «нормальну цивільну мову». Звичайно, цей діалог дівчат ми зрозуміли, бо перебуваємо з ними приблизно в одній віковій категорії. Але добре пам'ятаємо, як одна з викладачок університету після кожного семінарського заняття виділяла п'ять хвилин на те, аби студенти пояснили їй значення усіх слів, що вживали у своїх відповідях. Тоді ми відверто сміялися з дорослої жінки, більше того — професора філологічних наук, яка не розуміла таких простих слів, як «фішка» чи «лафа». А ще більше ми дивувались тому, що не завжди могли пояснити «цивільне» значення того чи іншого слова.

Чому вважають, що декому на роду написано зривати зорі з неба, а хтось приречений на постійне невезіння? Хіба можна вирахувати ймовірність виграшу в лотерею (адже зі школи пам'ятаємо про мізерність такої можливості)? До цієї розвідки мене надихнула історія одного латиноамериканця, який спромігся на всіляких акціях заробити собі пристойну хату і до хати, машину та ще й утримувати при тому немаленьку сімейку. Замислившись над таким способом заробляння, я дійшла висновку, що левова частка різноманітних акцій, лотерей і розіграшів розрахована на молодь. Ту молодь, яка прагне жити розкошуючи, а не гаяти найкращі роки у марудній справі заробляння грошей не просто на хліб, а й на дорогі, але такі потрібні розваги-приємності. Показово, що одна моя знайома завжди мріяла про мішок із зеленими, які б в один прекрасний день упали їй на голову. Отже, цільовий сегмент споживачів рекламних акцій — молодь. Принаймні суджу я так, виходячи з власного досвіду.

На тлі численних тижнів моди, які наприкінці зими проходять у всіх країнах, де є бодай якась модельна індустрія, виділитися складно. Оригінальності показам може надати хіба що присутність талановитих молодих дизайнерів, які нахабно руйнують усі канони, або, навпаки, участь метрів, одяг від яких славиться вже не своєю якістю чи кроєм, а передусім ім’ям людини, яка його розробила.