Встигнути скрізь! — універсальний девіз нашого часу, дотримуватися якого, втім, можуть лише одиниці з тих, хто цього прагне. Софія Ротару саме з таких, що б там не казали «доброзичливці» та науковці, які досліджують взаємозв'язок між віком та активністю людини. Завжди молода Софія Михайлівна нещодавно продемонструвала своїм молодшим колегам, що кількість (подій) може перейти у якість (творчості), від якої виграють насамперед шанувальники.

Два грандiозних концерти дала в Америці Софія Ротару. 21 лютого — в концертному залi найвiдомішого I найпомпезнішого казино «Тадж Махал» в Атлантiк-Сiтi, що за двi години їзди вiд Нью-Йорка. Тут зазвичай проходять гастролi росiйських зiрок рівня Кiркорова — Крутого. I ось українська зiрка об'єднала на цей раз двi громади iммiгрантiв та тимчасово проживаючих: росiйську і українську. До слова, за iсторичною традицiєю, ці двi громади тут iснують iзольовано. Правда, іммігранти «четвертої хвилi» не цураються вiдвiдин i росiйськомовних заходiв.

У середині лютого всеукраїнський фестиваль альтернативної музики «Рейвах» «гудів» свій перший день народження у себе вдома — в Тернополі.
Чи знаєте ви хоча б один фест, який би зміг влаштувати свої сейшени майже по всій Україні? Зазвичай такі акції проводяться в якомусь одному місці, а тут... Суми, Тернопіль, Київ, Миколаїв, Запоріжжя, Житомир, Полтава. І все це лише за рік існування «Рейваху», а якщо казати офіційно — Всеукраїнської мережі мистецьких креативних клубів. Але унікальність «Рейваху» (для тих, хто не знає, за словником Грінченка, рейвах — безладно розкидані речі, гармидер. — Авт.) не тільки у його географії. Жодне інше зібрання різноманітних команд не супроводжується ще й перформансами художників, фотографів, якісним відеорядом, і найголовніше — вільним духом, свободою самовиражання.

Коли життя, здається, псується на ніц, а душу забембала тоскною сірятиною київська зима, на допомогу приходить «Арт Велес». Та сама ГО (громадська організація), яка не дає у ваших мізках жиріти банальному попсу. Але й про альтернативу цього разу не йдеться — «артвелесiвці» замахнулися ще вище — на класику. І не були би вони такими крутими, якби та класика не була українською — незапитаною, незвіданою, але загадковою і звабливою. Цей проект розпочався 2001 року зі стартом першого Всеукраїнського фестивалю «Київська Русь», присвяченого українському бароко. Його плоди ми пожинаємо сьогодні — із виходом у світ трьох компакт-дисків із концертними записами фесту: «Український автентичний фольклор», «Музика українського бароко», «Академічна музика України XIX-XX ст.» Позіхаєте «Нудно...»? Аж ніскілечки! Тут я готова сперечатися навіть із художнім керівником фестивалю Тарасом Грималюком, який вважає, що академічну музику треба подавати гомеопатичними дозами, щоб не отруїти незвиклі до високого маси. Зважаючи на обмежений наклад класичної серії — три CD по три тисячі — нашим масам смерть вiд отруєння не загрожує. Навряд чи почують вони Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського, Максима Березовського та Миколу Дилецького. Як-то кажуть, добрими намірами стелиться дорога до пекла, позаяк альбоми розповсюджуються безкоштовно: по київських та обласних школах, серед зацікавлених осіб, у спеціальних музичних закладах, тобто йде ротація по замкненому колу. А так би хотілося, щоб звуки нев'янучої «Мелодії» Мирослава Скорика (саундтрека до телефільму «Царівна») разом із «Плачем Землі» Тараса Компаніченка вибивалися з динаміків вуличної музичної ятки на майдані Незалежності.

Навряд чи комусь сподобається, якщо нахабні репортери й папараці лізтимуть у його справи, втручатимуться в особисте життя й блиматимуть спалахами фотокамер просто в обличчя. От і зіркам це теж не до вподоби. Звісно, вони самі винні – якщо так хочеться спокою, навіщо було лізти в публічні люди? Сиділи б собі тихо й непомітно в якійсь конторі й перекладали з місця на місце папірці, так ні ж – слави захотілося! Не дивно, що мільйонним арміям фанатів та шанувальників цікаво, як поводяться їхні кумири не на публіці. Однак знаменитості, схоже, з такою постановкою питання геть не згодні й на кожному кроці заявляють, що, як і кожна людина, мають право на таємницю приватного життя.

Яких тільки змагань не вигадують люди, аби довести, що бодай у чомусь вони кращі «за сусіда»! Однак чемпіонат, який 2 березня пройде в Москві, — явище справді варте уваги, адже в ньому братимуть участь вельми поважні й шановані люди. А змагатимуться вони за звання... найкращого «матюкальника» і графомана.

Новини ринку програмного забезпечення: вийшла російська версія Windows XP у перекладі Гобліна.

Досі в усій області Донецьк залишався єдиною неприступною фортецею, здатною стійко боронити від штурму цін на житлово-комунальні послуги. Останній раз тарифи тут переглядали ще 2000 року, однак буквально за кілька днів до закінчення нинішньої зими згадана «фортеця» таки капітулювала й викинула білий прапор.

Найголовнішою новиною зі світу українського фешн-бізнесу є та, що вітчизняні дизайнери активно зайнялися корекцією демографічної ситуації. Бебі-бум, про який писала «Україна молода» наприкінці минулого року, переріс у масове явище — стали мамами і татами дизайнери Оксана Тимоніна, Айна Гассе, Людмила Бойко (модний дім «Соланж»), Марія і Руслан Костельні (у них двійня — Остап і Дем'ян), Олександр Гапчук, організатори «Сезонів моди» Ірина Данилевська та Володимир Нечипорук стали, пробачте, бабусею і дідусем — у них народився онук Кирило, чекає дитину Юлія Гуральчук. Просто мода якась. Через цi приємнi турботи кілька дизайнерів тимчасово зійшли з дистанції українського тижня прет-а-порте, але дехто вже знову в шерензі — наприклад, львівські дизайнери Марія і Руслан Костельні (ТМ KOSTEL'NI) не тільки покажуть осінньо-зимову колекцію на 14-х «Сезонах», що пройдуть 19—22 березня, а ще й встигли два місяці тому відкрити свій відділ у столичному Подільському універмазі. Попри все, тобто попри зламану ногу, львів'янка Оксана Караванська теж не збирається пропускати «Сезони».

Британські шпигуни прослуховували кабінет Генерального секретаря ООН Кофі Аннана і записували його розмови напередодні американсько-британської інтервенції до Іраку. Про це заявила колишній міністр міжнародного розвитку британського уряду Клер Шорт у програмі на «Радіо 4» Бі-Бі-Сі. Пані міністр розповіла, що вона особисто читала роздруківки підслуханих розмов Кофі Аннана і не сумнівається в їх ідентичності, оскільки одна з таких роздруківок містила її розмову з Генсеком ООН. Клер Шорт не повідомила, як довго велося прослуховування керівника Аннана, сказала лишень, що «певний час».