Голлівудський красень, улюбленець жінок і досить талановитий актор Джордж Клуні зайнявся... жебрацтвом. Ні, зірка не ходить по вулицях з табличкою «Ізвінітє, шо ми к вам обращаємось» і навіть не сидить під церквою з капелюхом — з огляду на своє поважне становище в суспільстві Клуні вирішив випрошувати в американських багатіїв гроші іншим чином: розіслав їм листи з жалісливим текстом. Щоправда, в актора є виправдання: кошти він збирає не для себе особисто, а для власного батька. Річ у тім, що Нік Клуні балотується в конгресмени США від штату Кентуккі.

З назвами сіл та містечок виникає чимало конфузів. Скажімо, днями у Шотландії вирішили перейменувати село під назвою Загублене (англійською – Lost). Тепер цей населений пункт зватиметься Донсайд (Donside village). Справа в тім, що місцевим властям (а йдеться про графство Абердиншир) просто набридло заново встановлювати дорожній знак із вказівкою на це місце. Його постійно крали мисливці за сувенірами, яким було замало звичайного фотографування біля вивіски з чудернацькою назвою.

Російські спортсмени п'ять разів намагалися взяти «золото». Але пильна охорона їх постійно відганяла.

Із фрагментами матеріалів, які спонукали генерал-майора Валерія Кравченка звинуватити керівництво української Служби безпеки у негідних мундира «спецслужбовця» розпорядженнях, тепер може ознайомитися фактично кожен бажаючий. Звісно, якщо читає «Україну молоду» чи іншу опозиційну пресу або має доступ до мережі інтернет. Щоправда, не виключено, що ці документи з'являться й в офіційних ЗМІ, адже Президент дав «добро» на публікацію всього «доробку» Кравченка. Хоча скористався Кучминим дозволом не сам генерал, а голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації, «наш українець» Микола Томенко. Учора на прес-конференції у кулуарах Верховної Ради пан Микола оприлюднив витримки з документів, які кілька днів тому передав йому опальний СБУшник. Судячи з усього, «обіцянки» Генпрокурора Васильєва порушити проти Томенка кримінальну справу, якщо він винесе ці матеріали на загальний огляд, опозиційного парламентарія не злякали, тим більше що висновок експертної групи при «Томенковому» комітеті цілком переконливо доводить, що жодного складу злочину в діях його голови немає.

Саме так виглядатиме тепер графічний знак гривня. Таким її офіційно затвердив Національний банк. Аби не мудрувати і не вигадувати велосипед, графічну позначку долара просто «перегорнули», неначе дзеркальне відображення, а дві паралельні вертикальні рисочки замінили на горизонтальні.

У березні пенсіонери знову з надіями виглядають листонош. За два післяноворічні місяці ілюзій і сподівань на суттєве підвищення гарантованих державою виплат ні в кого з них не залишилося. Але шанс отримати зайву «п'ятьорку» все ж є. Під тиском велетенського обурення, що прокотилося Україною у зв'язку з так званою пенсійною реформою, яка замість пристойних пенсій додала більшості стареньких по знущальні три-чотири гривні, під шквалом критики і прокльонів на адресу уряду і Президента і після височайшого втручання Самого — Леоніда Кучми — Прем'єр Віктор Янукович, поскрібши по припасених під вибори бюджетних «заначках», гроші знайшов. Звісно, невеликі, за що йому доводиться виправдовуватися мало не на кожній зустрічі чи то із ветеранами-визволителями, чи то просто з пенсіонерами невеликого донецького містечка. Добре йому говорити — до пенсії ще далеко, та й у колишніх прем'єр-міністрів вона не така, як у простих смертних...

Ми живемо в Україні. Однак складається враження, що це не до всіх ще «дійшло» — на тлі того, як вищі державні чини опираються наданню пільг українським книзі та пресі. Цьому породжується спротив. Адже, як заявив на вчорашній прес-конференції в УНІАНі один із лідерів відомого студентського голодування 1990 року Олесь Доній, «українська культура як україномовна культура може вимерти, а залишитись вже як російськомовна». Аби зрозуміти серйозність подібної заяви, треба принаймні послухати українські радіостанції, котрі, як іронізує Доній, наповнились «блатняком» ледь не по самі вінця. Дійшло до того, що музику одного з наших флагманів, гурту «ВВ», не брали в ефір через «неформатність» (не стильову, звісно, а мовну). Як наслідок — у багатьох українських митців у житті побільшало «прози»: «Вранці за кавою я завжди любив слухати радіо. А зараз, коли «Свободу» перенесли на короткі хвилі, складається враження, що я учень школи для дефективних дітей, — у притаманному своїй літературній творчості стилі зізнався журналістам художник-драматург-громадський діяч Лесь Подерв'янський. — І таке враження, що такі самі дефективні працюють на наших радіостанціях. Створюється ефект, про який казав Ніцше: «Ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе, і ви один одного виховуєте». Два дебіли виховують один одного. Комерція комерцією, але я думаю, що без нормального державного протекціонізму це радіо так і лишиться дебільним, і мені за кавою доведеться сидіти, нічого не слухаючи».

Керівництво Південно-західної залізниці без попереджень виштовхнуло на вулицю 600 дітей і 80 тренерів столичної дитячо-юнацької спортивної школи «Локомотив». І все це лише заради того, щоб збудувати на історичному стадіоні, де тренувалися підлітки, модний фітнес-центр.
Без жодного дозволу на будроботи від київської влади транспортники підігнали на стадіон техніку, переорали бігові доріжки й вирили котлован. А сторожі спорткомплексу суворо наказали на «об'єкт» нікого не пускати. Втім керівництву Південно-західної залізниці боятися нічого: схоже, у них є надійний «дах». Кажуть, що територію для майбутнього центру ще восени оглядав сам міністр транспорту Георгій Кірпа.

Манекенниць, які знімаються в кіно або навіть намагаються співати й записувати власні музичні альбоми, у світі шоу-бізнесу є чимало. А ось таких, які намагаються паралельно з модельною зробити ще й політичну кар'єру, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Та й то буде забагато, адже якщо не враховувати порнозірку (не модель же все-таки) Чіччоліну, яка свого часу стала депутаткою італійського парламенту, податися в політики намагалася хіба що повногруда британська манекенниця Джордан, причому з її спроби нічого не вийшло.

«Тяжела и неказиста жизнь советского артиста» — за часів Радянського Союзу така приказка була вельми популярною в лавах співацько-танцювально-музичної братії. А й справді — зарплатня в артистів зазвичай була дуже скромною, гонорари порівняно з їхніми західними колегами — просто жалюгідні, а напруга — і ворогові не побажаєш. Не дивно, що частина сценічних митців залюбки користувалася будь-якою можливістю виїхати за кордон, а ті, хто не хотів або не міг залишити Батьківщину, нерідко спивалися чи помирали молодими — або від перенапруження, або від цирозу печінки. І хоча й грали, співали, танцювали наші співвітчизники просто блискуче, і в масі своїй — значно краще за своїх значно успішніших і ситіших західних колег, зате як же вони тим колегам заздрили...