Всупереч прогнозам, День солідарності трудящих у Львові видався спокійним і мирним — очікуваних першотравневих сутичок опозиційних правих сил із лівими не відбулося. Ще вранці біля пам’ятника Тарасові Шевченку керівник львівської «Нашої України» Петро Олійник та лідер Всеукраїнського об'єднання «Свобода» Олег Тягнибок закликали учасників мітингу, які прийшли до Кобзаря з гаслами «Ні — комуністичному режиму», відмовитися від запланованих акцій протесту, аби не дати владі підстав «списати» можливі конфлікти на опозицію. Послухавши провідників, маніфестанти мирно розійшлися, аби наступного дня, 2 травня, зібратися на акцію «Ні — диктатурі! Так — добробуту», яку «Наша Україна» провела в усіх містах Львівщини.

Поки об'єднані соціал-демократи, комуністи і соціалісти різних версій у столиці солідаризувалися з трудящими й висували своїх вождів у президенти, «Наша Україна» вирішила не псувати собі та киянам першотравневий настрій і замість проводити стотисячні мітинги — поспівати на майдані Незалежності караоке з роздачею кільком сотням перехожих оранжевих надувних кульок. Але день, який так бадьоро починався, завершився вельми неприємно: 1 травня о 19.30 було здійснено напад на офіс Народного руху України (це приміщення НРУ орендує в охоронної фірми «Сакура»). Обійшлося без жертв, але моральні збитки рухівців перевищили матеріальні. Невідомі (на той час) зловмисники викрали весь наклад (понад тисячу примірників) 2-го тому десятитомного зібрання творів В’ячеслава Чорновола «Правосуддя чи рецидиви злочину? Лихо з розуму (портрети 20 «злочинців»), документи та матеріали 1966—1968 рр.». При цьому іншими матеріальними цінностями крадії, які пошкодили або й повиламували двері у всіх приміщеннях першого поверху, чомусь не зацікавилися.

«До загальнолюдських цінностей можна прийти тільки через національні та релігійні», — такого переконання за 30 років активної громадської діяльності дійшов колишній радянський дисидент і політв'язень, член Української гельсінкської групи, а нині — віце-президент Конгресу національних громад України Йосиф Зісельс. Ще одним підтвердженням цієї думки є організований КНГУ табір «Джерела толерантності», в якому діти різних національностей навчаються взаєморозуміння, проживаючи дні в традиції того чи іншого народу.
У минулому України щодо національних громад простежується закономірність: поневолення українців відгукується для інших національностей репресіями і нищенням культурної спадщини. А свобода українського народу завжди є запорукою свободи нацменшин. Щодо вольностей, то, скажімо, законодавство Української Народної Республіки щодо національних меншин було визнане одним з найкращих на ті часи в Європі. Схожа картина вималювалася й на зорі нинішньої незалежності, наприкінці 1980-х — початку 1990 років: Рада національностей Народного руху України заклала основи національної політики в сучасній Україні.
Сьогодні Йосиф Зісельс, який брав участь у створенні Ради національностей Руху, ділиться з «УМ» своїми міркуваннями з приводу співпраці представників різних націй задля відновлення на українських теренах життя, поруйнованого в добу радянського інтернаціоналізму та атеїзму.

Напередодні найбільшої хвилі розширення Європейського Союзу Україна встигла зробити необхідну процедуру — 29 квітня в столиці Ірландії Дубліні, на засіданні Україна — Трійка ЄС було підписано протокол до Угоди про партнерство і співробітництво про приєднання до неї десяти нових членів Союзу. З українського боку документ підписував міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, від ЄС — міністр Ірландії (ця країна нині головує в Євросоюзі) Браян Коуен. Наступною українсько-єесівською подією стане запланований на 7-8 липня у Гаазі саміт Україна — ЄС. Обсяг контактів Євросоюзу з Україною напозір не зменшується, зате скепсис з обох сторін став неприхованим. Велика Європа хоче від України демократичності, прозорості, відповідності євростандартам та суспільним і політичним євроцінностям, отож, зрозуміло, чекає осені — коли, напевно, у нас зміниться влада, щоб подивитися, як вона поведеться, і визначитися з подальшою політикою щодо України. Навзаєм і Україна не позбавлена бажань. Які вони — висловив наприкінці минулого тижня Президент Леонід Кучма в рамках Європейського економічного саміту у Варшаві.

Минулого тижня в «американці» — внутрішній в'язниці КДБ — опинився Михайло Маринич, одна з центральних фігур сьогоднішньої «інтелектуальної» опозиції, людина, що заявила слідом за Андрієм Климовим про своє тверде рішення балотуватися на майбутніх президентських виборах.
Михайла Маринича можна назвати опозиціонером-одиночкою. Вражає його «офіційний» послужний список — голова столичного міськвиконкому, міністр зовнішньоекономічних зв'язків, Надзвичайний і Повноважний посол Білорусі в низці європейських держав. Шлях в опозицію він проробив приблизно такий самий, як і білоруський екс-прем'єр Михайло Чигирь і найближчий прихильник Лукашенка, а нині — один з офіційних лідерів опозиції Анатолій Лебедько: від щирої віри в «молодого», нехай і неоковирного, але чесного і справедливого президента Лукашенка до відторгнення авторитарного режиму «бацьки». Треба сказати, від Лукашенка Маринич пішов без скандалу, напередодні минулих президентських виборів. Маринич певний час декларував себе як незалежного політика, близького до кіл Об'єднаної Громадянської партії і парламентської фракції «Республіка». Останнім часом активно зайнявся створенням громадської організації «За гідне життя», причому очевидно було, що Маринич формує не просто громадську організацію, а армію людей, покликаних працювати в передвиборчій кампанії.

Hайбільше шкоди картоплі, як і загалом пасльоновим, звісно, завдає колорадський жук, якого більшість iз нас витруює «хімією». Фахівці з асоціації «Картопля України» радять при цьому особливо не захоплюватися шкідливими не лише для колорада препаратами й суворо дотримуватися інструкцій. А також пам'ятати: щоб успішно боротися з жуком, його потрібно своєчасно виявити. Коли картопля на городі тільки починає сходити, слід регулярно і пильно оглядати не лише рослини, а й поверхню грунту. Знайдених жуків, яйцекладки та личинки збирають у посудину (краще з насиченим соляним розчином) і знищують. Личинки першого-другого покоління можна струшувати з кущів у відро або просто на землю — вони майже не здатні заповзти назад, на рослину.

...Ген-ген на обрії, там, де море зливається з небом, з'явилася невиразна цятка. Невдовзі її можна було розгледіти вже навіть без бінокля. Аж цілісінький табун кінських сил, схований під ногами — у моторному відсіку, немов хто вперіщив одночасно сотнею батогів. Залишаючи за кормою білі буруни й пінистий слід, катер помчав хвилями зі швидкістю 30 вузлів (майже 60 кілометрів за годину). А коли згодом збавив хід і, описавши циркуляцію, підійшов до борта моторного човна, ситуація склалась — хоч малюй ще одну картину з класичною назвою. Мається на увазі «Не чекали». А серед тих, кого вкрай пригнічені рибалки аж ніяк не чекали ось тут, за два десятки кілометрів від берега, був і кореспондент «УМ», який того дня разом з прикордонниками вийшов у море на катері морської охорони «Калкан».

Коли українські режисери звертаються до творів східних авторів, вони, безперечно, певною мірою ризикують. Східна культура з глибоким корінням, багатошаровим філософським підгрунтям, стародавніми, але наповненими живим диханням традиціями потребує не тільки почуттєвого, емоційного сприйняття та розуміння, а й глибокої аналітики, орієнтованої на стиль життя, історію самого Сходу...

Гастролі плануються справді епохальні, особливо у контексті так званих творчих марш-кидків «Два актори — три стільці», на які яскраво зазивають киян театральні афіші. Три вистави везуть до нас «фоменківці», кожна з яках, якщо вдатися до термінології образотворчого мистецтва, є справжнім епічно-монументальним полотном. «Війна і мир. Початок роману. Сцени», «Сімейне щастя» за Толстим та «Єгипетські ночі» Олександра Пушкіна — розмах відчувається в самих назвах, фірмові ж режисерські «форма та зміст» Петра Фоменка обіцяють, що налаштовуватися варто щонайменше на шедевр, а ще краще — на потрясіння.

Американський журнал «Піпл» опублікував свій щорічний рейтинг найкрасивіших людей світу. Щиро кажучи, вибір редакції іноді буває дуже несподіваним. Скажімо, цього разу на обкладинку винесене фото «найпрекраснішої пари-2004» — Дженніфер Еністон і Бреда Пітта. Звісно, на колір і смак товариш не всяк, але у шоу-бізнесі, якщо вже на те пішло, багато ж значно красивіших пар. Між іншим, щаслива Дженніфер і сама зізналася журналістам, що ніколи не вважала себе красунею, а в юності навіть комплексувала з приводу своєї більш ніж посередньої зовнішності. Зате Бред, вочевидь, від комплексів ніколи не страждав, бо на недавній прем'єрі фільму «А ось і Поллі», куди його люб'язно взяла з собою дружина, зірка цієї стрічки, продефілював перед фанатами так поважно, нібито прем'єра відбулася тільки завдяки йому. Дженніфер скромно дріботіла поряд... До речі, зараз «найкрасивіша пара» переймається підготовкою до зачаття дитини: подружжя приймає вітаміни, веде здоровий спосіб життя й активно вивчає літературу з догляду за малюками. Хоча завагітніти Еністон поки що не вдається, і вона вже навіть почала з цього приводу непокоїтися.