Позавчора пообіді Володимир Боровко, що представився помічником народного депутата Юлії Тимошенко, заявив, що лідер БЮТі просила його за винагороду збирати компромат на Леоніда Кучму, Віктора Януковича, Віктора Медведчука та Миколу Азарова. За словами Боровка, за хорошу «компру» — відео- та аудіоматеріали або якісний монтаж — Тимошенко була готова заплатити йому до півмільйона гривень. Зокрема, минулого літа Юлія Володимирівна нібито попросила Боровка «здійснити схему з компрометації Кучми та його родичів» шляхом відкриття «через підставних осіб валютного рахунку на ім'я когось із членів сім'ї Кучми для прокачування грошей у валюті країн Близького Сходу». Потім, наголосив Боровко, цей рахунок мали б продемонструвати як доказ причетності Президента до «продажу зброї країнам, які підозрюють у міжнародному тероризмі».

«Головне враження від усіх виступів — це безцільність, бо ніхто так і не зумів чітко і ясно пояснити, в чому ж полягає український інтерес в Іраку», — так один із депутатів прокоментував «УМ» учорашні закриті парламентські слухання щодо подальшої долі українського військового контингенту. Верховна Рада заслухала вчора звіти міністра оборони Євгена Марчука, секретаря Ради нацбезпеки Володимира Радченка, першого заступника голови СБУ Юрія Землянського, а також першого заступника міністра МЗС Володимира Єльченка. Напередодні парламентарії ухвалили рішення проводити «іракські» слухання у закритому режимі, хоча представники лівих фракцій були налаштовані на максимальну прозорість.

Неофіційний український візит екс-президента США проходить у рамках його європейського турне і під патронатом народного депутата Віктора Пінчука, більше відомого як зять Президента Кучми і олігархічний глава корпорації «Інтерпайп». Віктор Михайлович полюбляє запрошувати на українські терени відомих західних політиків, котрі входять у впливові неурядові організації, серед таких Джордж Сорос, з яким Пінчук розгорнув проект юридичних клінік. Таким чином відомий бізнесмен, тісно пов'язаний з російськими діловими колами, наводить мости із Заходом і піарить не лише себе, а й свого тестя, якого нинішнє керівництво Сполучених Штатів не дуже то толерує. Від 1991 року це другий візит Буша в Україну, коли він, будучи керівником США, закликав тодішнє українське керівництво відмовитися від ідеї незалежності.

Жовтоводця Михайла Гаврилишина страшна біда спіткала в Москві, де він працював будівельником. Влітку минулого року цей молодий чоловік упав з другого поверху і зламав хребет, що й прирекло його на нерухомість. Така серйозна травма на оптимістичний лад ніяк не налаштовувала. Хоч там же, у Москві, потерпілому й надали необхідну в таких випадках допомогу, зробили декомпресію спинного мозку, тобто розрізали тканини, що могли тиснути на нерви, та видалили уламки хребта.

Цей форум на статус політичного заходу не претендував. Сама його назва — «Освіта і наука — стратегічний резерв України» — засвідчувала характер суто фаховий. Ще одне цьому підтвердження — подібні форуми вже пройшли у Львові, Вінниці та Херсоні. Представники блоку «Наша Україна» якщо й брали в них участь, то лише з метою чесно розповісти освітянам та науковцям про свої зобов'язання щодо цієї сфери перед виборами. Принаймні народний депутат Верховної Ради Іван Васюник їхню позицію пояснив саме так. І що крамольного у тому, що освітяни та науковці на власні очі пересвідчаться, з ким їм пов'язувати свої сподівання у найближчому майбутньому?
Отож у Дніпропетровську розпочату раніше фахову розмову сподівалися продовжити, навряд чи передбачаючи ексцеси, адже ні у Львові, ні у Вінниці, ні в Херсоні чогось непередбаченого не сталося. Навіть більше того — щодо організації його розраховували на куди вищий рівень. Адже, за публічним свідченням однієї з активісток, Орини Сокульської, сам голова облдержадміністрації Володимир Яцуба її запевняв, що буде першим помічником у проведенні форуму. Та й просто за логікою речей, «не в першому, але і не другому» місті України не могли вдарити обличчям у багнюку перед делегатами форуму — вчителями, викладачами вищої школи, науковцями з Донецької, Запорізької, Луганської, Полтавської, Харківської областей.

«Дрогобицький ринок» для мешканців маленького західноукраїнського міста — чи не єдине місце більш-менш пристойного заробітку. Тут заробляють на життя близько тисячі продавців. Утім нещодавно міська влада вирішила його закрити нібито на реконструкцію. Проте торговці дякувати за «турботу» не збираються і навіть заявляють, що муніципальна влада підігрує місцевим есдекам. Кажуть, з комунального «Дрогобицького ринку» їх виганяють навмисне, аби люди перейшли торгувати на новий приватний ринок «Матадор», за яким стоїть СДПУ (о).

Не через відсутність інших подій, а через вперте бажання декого зробити сьогоднішній і без того вельми складний стан української журналістики ще складнішим, ми змушені вкотре повертатися до одних і тих самих тем. Зокрема, до окремих статей Цивільного кодексу України, про який на сторінках «УМ» писала вже неодноразово. Отже, Цивільний кодекс України і дві його найбільш «визначні статті» — 277-ма та 302-га... Нагадаємо, перша із цих статей передбачає, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, а друга — що офіційні заяви посадових, службових осіб є достовірними.

Як хотілось би позбутися сарказму і повідомити цю новину з кількома знаками оклику: Генеральна прокуратура завершила слідство у справі Александрова. Генеральна прокуратура готова висунути обвинувачення п'ятьом особам, які виявилися причетними (згідно з висновками ГП) до вбивства директора телерадіокомпанії ТОР Ігоря Александрова. Таким є текст офіційного повідомлення від ГП, що надійшло на адресу «України молодої».

Зовсім нещодавно «Україна молода» писала про нараду керівників державних ЗМІ, проведену в Житомирі й «освячену» присутністю на ній Прем'єра Віктора Януковича. Попри весь антураж (словесний — передусім), який мав довести незаангажованість цієї зустрічі й готовність її учасників вільно та невимушено обмінюватись думками, було очевидно, що представники місцевих державних ЗМІ й очі бояться підвести на чиновників від виконавчої влади, котрі є для них уособленням і шматка хліба, густо змазаного маслом, і гнівної руки, що у неслухів цей хліб запросто відбере. Тому у цієї категорії українських мас-медіа, на превеликий жаль, є здебільшого одна-єдина думка про все, що відбувається в області (варіант: районі), де судилося бути започаткованим тому чи іншому виданню. Причому ця думка навіть не є думкою власне журналістського колективу, вона зазвичай належить котромусь з представників влади — «губернатору» абощо, словом, тому, хто є «хазяїном» регіону, а відтак — і його преси.

Днями у довгограючій історії навколо приватизації польського металургійного комбінату «Гута Ченстохова» сталися начебто кардинальні зміни. 7 травня окружний суд Ченстохова виніс ухвалення, яким визнав за українською корпорацією «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД) право на задоволення своїх вимог щодо майна цього підприємства. Суд заборонив продавати комбінат та його дочірні компанії іншим суб'єктам господарювання. Інформагентство «Інтерфакс-Україна» поширило заяву, яку зробила з цього приводу корпорація. Як випливало з цієї заяви, суд визнав, що ІСД має право вносити протест на рішення організаторів конкурсу і що ті порушили закон, коли не дотрималися оголошених критеріїв відбору учасників і відхилили пропозицію ІСД.