Олегу Медуниці цього року виповниться 33. Вік визначальний, як на наші уявлення. Майже півтора року Олег очолює всеукраїнську молодіжну громадську організацію — Молодіжний націоналістичний конгрес. Лише недавно склав повноваження голови Сумського обласного комітету молодіжних організацій, залишившись, утім, заступником голови, — від Сумщини він дистанціюватися не хоче. Бо народився у Сумах.
Біографія загалом традиційна: закінчив школу, педінститут за фахом — учитель географії-біології, працював у сільській школі. Можна уявити його кар'єру, якби вона припала на інші часи: чоловік молодий, енергійний, напевне, став би директором школи, а там, дивись, — у райвно чи й облвно знайшлося б крісло для здібного організатора, спортсмена, туриста. Втім шкільний випускний припав на 1988-й. У 90-му Медуниця був серед тих, хто створив у Сумах Спілку незалежної української молоді. У жовтні того ж року Олег — серед перших студентів, які розбивають на київському майдані намети. Пригадую тих хлопчиків-студентів початку 1990-х, їхню спробу змусити цей світ мислити інакше... Дивувало тоді й викликає питання зараз: звідки в тих «суто радянських» дітей сходу України взявся український патріотизм і відмінне від загальноприйнятого сприйняття історії?

З учителем Шишацької гімназії, керівником районних організацій Української народної партії та громадського об’єднання «За Україну! За Ющенка!» постійні читачі нашої газети вже знайомі. Про літні археологічні експедиції школярів під керівництвом одного з кращих в Україні викладачів історії (кілька років тому він переміг на всеукраїнському конкурсі «Вчитель року») «УМ» розповідала неодноразово. Як і про Солов'я-політика, котрий «не словом, а ділом» розбудував найчисельніший на Полтавщині районний осередок «нашоукраїнської» партії, що налічує понад 400 чоловік, видає опозиційну газету.

Спершу була масштабна реконструкція. Після неї архітектурно приваблива історична частина Івано-Франківська набула майже аристократичного блиску. За цю роботу групу архітекторів і будівельників у 2001 році нагородили Державною премією України. Потім обласний центр Прикарпаття охопив справжній будівельний бум — ошатні і комфортні житлові, торгові та офісні будівлі почали рости, як гірські гриби-красені після теплого серпневого дощу. На одній з прес-конференцій місцевий журналіст поважного віку резонно зауважив, що такого масштабного, швидкісного і якісного будівництва не спостерігалося ні за перших, ні за других «совітів», як, власне, й упродовж усієї 342-річної історії міста. Цю тенденцію підтвердив і міський голова Зеновій Шкутяк, зазначивши, що за співвідношенням обсягів зданих в експлуатацію новобудов і кількістю населення Івано-Франківськ нині в Україні поступається лише столиці.
У чому ж розгадка прикарпатського феномену, адже 240-тисячний Івано-Франківськ не належить до числа вітчизняних промислових гігантів і за рівнем концентрації капіталу, вочевидь, поступається доброму десятку українських міст? Про це, а також про стан і перспективи сучасного містобудування — наша розмова з президентом створеної сім років тому будівельно-інвестиційної компанії «Гаразд Україна» Костянтином БОРОДАЙКОМ.

— Пливуть два козаки в човні, тихо теревенять між собою. І, як годиться, настає хвилина, без якої не обходиться жодна чоловіча розмова. Один у іншого питає: «Слухай, а ти жінок любиш?» — «Ой, куме, як їх люблю! Я їх так люблю, так люблю... Ну, ото... пошти, як коней!» Цією приказкою український козак Гарбуз намагався пояснити журналістам, чому ці чотириногi красені займають таке місце в його житті. Вийшло, мабуть, не зовсім відповідно до законів логіки, однак максимально переконливо...

Минулих вихiдних у запорізькому палаці спорту «Юність» відбувся перший матч двораундового поєдинку між національними збірними України і Росії за путівку на чемпіонат світу. Досі наші гандболісти жодного разу не перемагали північних сусідів (на чемпіонаті Європи у Словенії, коли відбулася остання очна дуель, у груповому турнірі українці також поступилися — 26:28). Попри цю обставину, наставник зіркової дружини (а збірна Росії є діючим олімпійським чемпіоном) Володимир Максимов із повагою говорив про нашу команду: «Україна була учасником багатьох першостей світу, Європи, завжди боролася за перемогу і знаходила для цього шляхи».

Екс-запоріжанин Олег Великий, котрий, як відомо, прийняв німецьке громадянство, днями побував у рідному місті. Олег визнає свою відірваність від українського «ручного м'яча»: «Я в Ессені приймаю програми українських каналів «Новий», «ICTV», «Інтер», однак інформації про гандбол вони дають дуже і дуже мало».

Баскетболісти «Лос-Анджелес лейкерз» виграли на домашньому майданчику шостий матч серії півфінальної серії чемпіонату НБА у «Міннесоти тімбервулвз» — 96:90 (О'Ніл — 25 очок, Брайант — 20 — Спрюелл — 27, Гарнетт — 22). Таким чином, «озеряни» довели рахунок перемог у цьому протистоянні до 4:2 і стали кращою командою Західної конференції. Дуже плідно провів у зустрічі свої 7 хвилин на майданчику українець Станіслав Медведенко: набрав 8 очок, реалізувавши всі 4 кидки, зробив 1 блок-шот і 3 підбори. Суперником команди 25-річного киянина у фіналі стане переможець пари «Індіана» — «Детройт» (тут рахунок у серії поки що — 2:3). Нагадаємо, що після переїзду до США у 2000 році український форвард двічі поспіль ставав чемпіоном найсильнішої баскетбольної ліги світу, отримував золотий перстень як запасний «Лейкерз», а тепер, у найрезультативнішому своєму сезоні в НБА, має шанс зробити своєрідний «хет-трик».

«Куме, знаєш, як москалі наш борщ називають?» — «Як?» — «Пєрвоє!». Жарт жартом, але з Олександром Абдуловим сталася подібна історія насправді. На зйомках фільму десь у російській глибинці зайшов він якось із приятелем пообідати в ресторан. Офіціантка, прийнявши замовлення щодо других страв, і питає: «Жидкоє будєтє?». Це при тому, що в російській мові є такі чудові назви перших страв — «ботвінья», «свєкольнік», «уха», «сєлянка» (зауважте, не солянка, а саме «сєлянка»), «окрошка», вже не кажучи про «шті» (а не «щі»). А що ми можемо додати? Борщ, юшка, бульйон, та й той не наш, і все? Але ж є ще чеська полєвка, польська зупа, італійське мінестроне, німецький айнтопф, французьке консоме чи буйабес. А іспанське гаспачо? Вслухайтеся в саму назву — як казав Паніковський, це ж поема! Проте для гаспачо ще не настала пора, а от мексиканську кукурудзяну зупу готувати можна в будь-яку пору року.