Черговою сенсацією на тлі зростаючої в Білорусі політичної напруги стала несподівана депортація з країни журналіста «першого ешелону» — автора і заступника головного редактора газети «Час» Михайла Подоляка. Громадянин України, котрий багато років тому переїхав у Білорусь, оголошений персоною, статті і репортажі якої становлять загрозу національній безпеці.

Перших «совітів» 17 вересня 1939 року волиняни зустріли назагал щиро і тепло. Далися взнаки десятиліття польського панування. Та холодом повіяло вже за місяць-півтора. Перші арешти й депортації розпочалися тоді ж, восени: з Рівненщини виселили 1601 сім'ю або 7922 особи. А в ході другої, третьої та четвертої депортацій із Західної України до Сибіру, у Казахстан та на далеку Північ депортували кожного десятого мешканця цього краю. Почуття глибокої зневаги заслужили у волинян так звані «перші совіти» за ті нелюдські «соціальні перетворення», до яких вони вдавалися за 22 місяці свого панування у краї. Націоналізація майна у великих та невеликих власників, що нерідко ставала пограбуванням, розкуркулення хліборобів та колективізація села, яка знов-таки більше нагадувала середньовічні екзекуції, ніж аграрні реформи, вульгарний атеїзм — ці та їм подібні кроки «визволителів» потопили у крові та сльозах волинян окремі їхні позитивні наміри.

У 1939 році уряд Райху, відклавши вбік свою глибоку антипатію і неприязнь, що грунтувалися на вагомих протиріччях між націонал-соціалізмом і більшовизмом, став на шлях порозуміння з Радянською Росією. У відповідності до угод від 23 серпня та 28 вересня 1939 року, уряд Райху здійснив загальну переорієнтацію своєї політики щодо СРСР і з тих пір займав доброзичливу позицію стосовно Радянського Союзу. Ця політика доброї волі принесла Радянському Союзу істотні переваги у сфері його зовнішньої політики...

Із початком німецько-російської війни 22 червня 1941 року для українцв гостро постала проблема вибору. Існувало три шляхи. Перший — вичекати, що з того вийде, сподіваючись на сприятливіші умови. Другий шлях — колаборантський або угодовський: пристати до однієї з ворогуючих сторін, зміцнюючи її, борючись за чужі інтереси, очікуючи подачки після перемоги. Третій — активний, наступальний шлях: вийти самостійно на арену боротьби проти двох озвірілих окупантів. Українські патріоти обрали третій шлях, що зберігав честь та гідність нації і вів до омріяної свободи.

Коли настають знаменні дати, політики люблять виголошувати промови про безмежну вдячність ветеранам за те, що вони колись проливали кров за нашу Перемогу. На жаль, у дні буденні учасники Великої Вітчизняної війни рідко відчувають цю вдячність нащадків. Старі люди нарікають на життя, злиденне і сповнене хвороб, на те, що про них згадують хіба що раз на півроку — під час святкувань. Може, тому належну, здавалося б, допомогу і чуйність вони вже сприймають як диво, — диво людської любові й поваги. Одне з таких місць, де ветеранам справді добре, «відкрив» кореспондент «УМ» у госпіталі, який розташований у селі Дахнівка майже на околиці обласного центру.

49-річна киянка Галина Кушнір, що страждає від цукрового діабету протягом 44 років, споживає винятково імпортний інсулін. «Колись нам відмовили у постачанні іноземного інсуліну і пообіцяли перевести на вітчизняний, за словами виробників, не менш ефективний та якісний, — розповідає пані Галина. — Але на нього у мене почалася алергія, і я не могла продовжувати його вживати». За словами жінки, іноземний інсулін більш очищений, і тому його краще сприймає її організм. Та й за ціною він не набагато поступається українському.

У нетривалому українському міжсезонні найактивнішу трансферну політику проводить віце-чемпіон країни — донецький «Шахтар». Команда під проводом нового тренера, румуна Мірчі Луческу, вирішила, вочевидь, довести, що є найбагатшою у футбольній Україні. Зокрема, близькі до «донецьких» ЗМІ повідомили, що бразилець Матузалем, який перейшов до «Шахтаря» з італійської «Брешії», обійшовся гірникам аж у 14 млн. євро. Виходить, це найдорожча операція з купівлі легіонера українськими клубами за всю історію. До речі, отримуватиме в Донецьку 24-річний півзахисник, який п'ять років відіграв у серії А, близько 1—1,5 млн. євро щороку.

На Уїмблдонському турнірі українка Тетяна Перебийніс, яка своїм виходом до третього кола встановила краще досягнення наших тенісисток в Англії за всі часи, програла 10-й «сіяній» — росіянці Надії Петровій — з упертим рахунком 6:7 (5:7), 2:6. На кортах Лондонського лаун-тенісного клубу харків'янка трохи позмагалася ще в міксті, в дуеті з грузином Іраклієм Лабадзе. Але й тут змушена була зачохлити ракетку після поразки від німця Райнера Шутлера та австрійки Барбари Шетт — 6:2, 2:6, 2:6.

У минулі вихідні на столичному стадіоні «Спартак» відбувся шостий кваліфікаційний турнір чемпіонату Європи з регбі-7. Нагадаємо, що на попередньому, грузинському, етапі українська команда посіла п'яте місце, і нашим майстрам овального м'яча в «сьомій» версії слід було ще трохи натиснути, аби здобути путівку на чемпіонат Європи, який відбудеться на іспанській Мальорці. Численні глядачі отримали непогане шоу за участю зірок естради і... літнього дощу, який, втім, багато хто вважає неодмінним атрибутом регбі — із калюжами та грязюкою справді чоловічий вид спорту виглядає ще колоритніше.