Учасники студентського руху опору проти об'єднання сумських вузів перейшли до активніших дій — 1 серпня розпочнеться піший похід на Київ. У людних місцях триває роздача листiвок, у яких розповідається про похід і його мету. Зокрема, серед молоді, яка прийшла на місцевий стадіон 24 липня, було розповсюджено 5 тисяч листівок. «Такого Україна ще не бачила! — говориться у листівці. — Повір, студенти обов'язково відстоять свої права, вони готові на все. Вони більше НЕ БОЯТЬСЯ, і в тому їх сила. А ти? Де будеш ти в цей час?».

Іноземцям, які приїздять в Україну, доведеться ще раз поспівчувати: серед розмаїття наших грошових купюр з'явиться ще одна «бойова» одиниця. Відповідно, й орієнтуватися в українських грошах стане ще важче. Цього разу зміни торкнуться купюри, яку ми вже знали у двох виглядах — номіналом у 2 гривні. Як відомо, випущена в 1992 році купюра через три роки дещо змінилася — розташований у центрі Ярослав Мудрий змістився у правий бік та було додано ступенів захисту. Нове «обличчя», вже третє, цієї банкноти було презентовано журналістам у Нацбанку.

Відразу два свята відзначають на початку останнього місяця літа Збройні сили України: 1 серпня 12-річчя Військово-Морського флоту, а 2 серпня — День аеромобільних військ. З цієї нагоди в неділю у Києві та Севастополі можна буде весело провести час.

Всесвітньо відомий польський режисер Єжи Гофман («Вогнем та мечем», «Пан Володиєвський», «Потоп», «Знахар») та студія «Зодіак Єжи Гофман фільм продакшн» почали зйомки нового проекту — документальної трилогії «Україна». Про це Гофман повідомив на прес-конференції в Києві. За словами режисера, на це його надихнула книга Леоніда Кучми «Україна — не Росія».

Останнім часом дніпропетровські мами, насамперед на лівобережжі, з острахом відпускали своїх доньок на вулицю. Чутка про те, що у місті з'явився маніяк-педофіл, не давала спокою. Адже почерк у збоченця був один і той самий. Серед білого дня, випивши, він виходив на полювання. Об'єктом його інтересу були 10—13-річні дівчатка. Підходив до них із напускною серйозністю — мовляв, такі, як ви, побили мою доньку. Тому пропонував піти до дитини «для розпізнання». Збентежені таким натиском дівчатка погоджувалися. Заводив він їх до безлюдного місця, де й перевтілювався — знімав окуляри, брудно лаявся, змушував негайно роздягатися. До смерті перелякані дівчатка чинити якийсь опір не наважувалися.

«Третій міжнародний фестиваль дитячої творчості «Золота рибка» запрошує вас на концерт кращих дитячих колективів з України», — звучало три дні поспіль із літнього майданчика в центрі болгарського курортного містечка Созопол українською та болгарською мовами. Почувши з динаміків Русланині «Дикі танці», «Коломийку» та інші пісні з «Гуцульського проекту», вальяжні відпочивальники уповільнювали крок, усе-таки Руслана сьогодні в Європі — безпрограшний піар усього українського. Першого дня ті, хто переминався з ноги на ногу біля фестивальної сцени (літній театр зi зручними лавками до початку «Золотої рибки» відремонтувати не встигли), приглядалися до артистів, другого — зустрічали знайомі номери з ентузіазмом, а третього — підходили до організаторів і просили, щоб діти станцювали той чи той уже улюблений (!) танець. «Мама, запам'ятай, мої улюблені танці називаються «Аркан» і «Чикаго в Парижі», доповідав мені п'ятирічний син, а 14-річний Міша з київського ансамблю «Славутич» став просто кумиром на два тижні відпочинку. А місцеві пані шкодували в розмові з нами, що фестиваль тривав усього три дні.

У літньому фестивальному графіку традиційно привертає увагу народу «Слов'янський базар у Вітебську». Раніше українська делегація на фестивалі була численною, преси набирали вагон, щоб із пафосом описати наші успіхи, але з того часу, як Росія взяла на себе левову частку фінансування і турботи із «замовлення музики», стало очевидно, що сили нерівні і вбухувати в білоруську тусовку шалені державні гроші немає сенсу. Фінанси вкладаються скромніші, на пресу їх узагалі немає, і тим більше не вистачає на умаслювання журі.

Незважаючи на очевидну різницю у класі «Іллічівця» та «Бананца», напередодні повторного поєдинку цих команд у Єревані ніхто не поспішав визнавати, що долю протистояння на цьому етапі Кубка УЄФА вже вирішено. Український тренер Микола Павлов був обережним у прогнозах, швидше, щоб не наврочити. А вірменин Оганес Заназян сподівався, що його підопічні скористаються непереконливістю оборони маріупольців. Також господарі сподівалися на підтримку «дванадцятого гравця», але навіть вільний вхід на Республіканський стадіон привабив лише 5 тисяч глядачів. Мабуть, вірмени просто втомилися від українського футболу. Крім того, що жереб постійно зводить наші збірні в усіх можливих відбіркових турнірах, цього разу зіткнулися в єврокубках одразу дві пари клубів. Лише двома днями раніше на тому ж стадіоні грав донецький «Шахтар». Додамо, що телетрансляція цього матчу не зацікавила жоден із загальноукраїнських каналів. Воно й зрозуміло: якщо вже зустріч чемпіонів двох країн не була привабливою, то що вже казати про гру команд нижчого класу.