Кількість велетенських рекламних щитів-бігбордів із легко впізнаваним образом Прем'єр-міністра Януковича та однословесним переліком його чеснот не залишає сумнівів, що кандидат від влади у виборчу кампанію пре, як Маяковський, — вагомо, грубо й зримо. Незважаючи на «такі добрі-добрі очі» й лагідну усмішку Віктора Федоровича (а класні стилісти і фотографи, як повідомляють свої люди, билися над потрібним кадром Прем'єра упродовж кількагодинної фотосесії, а потім ще й на комп'ютері замучилися підмальовувати), народ скаже, як зав'яже. «Бігморди» — так припечатав київський фольклор широкоформатний продукт навколовладних політичних технологів . Його задум і зміст, на думку експертів, видає російське походження політрекламістів, а гасло «Вибір-2004» навіть кольоровою смугастою гамою — темно-синє й біле — ніби скальковане зі стилю «Союзу правих сил» на останніх виборах до російської Думи.

«Афінські відчуття не мають майже нічого спільного з сіднейськими: чотири роки тому молодість і наївність дозволили мені вберегтися від мандражу, нині ж було значно складніше: важко вигравати «золото» на замовлення», — такими враженнями поділилася Яна Клочкова після третьої олімпійської вершини у своїй кар'єрі. За зусиллями нашої «Золотої рибки» на суботній 400-метрівці комплексом було видно, що досвідчена спортсменка не очікувала жорсткого опору, який їй вчинила 21-річна американка Кайтлін Сандено. Яна готувалася до конкуренції вже звичної угорки Єви Ристов, але та вела перед лише на першій чверті дистанції, стометрівці батерфляєм. На спині лідерство захопила Клочкова, але в брасі у мільйонів українських телевболівальників захололо серце: Сандено почала скорочувати розрив і на останньому повороті вільним стилем торкнулася бортика вже першою. На останніх 50 метрах дистанції тривала напружена боротьба, але її, як кажуть, «на дотику» виграла-таки українка.

Останнім часом мало не кожен лідер рептильних «партійок», що підтримують представника влади на президентських виборах, наввипередки кинувся славити діючого Прем'єра. Вони чимдуж наголошують, що саме він є найвправнішим з цілої череди прем'єрів за часи царювання Леоніда ІІ. Це чимось дуже нагадує чи не найбільш граційну казку Пушкіну. Пам'ятаєте, як цариця заходилася роздивляти себе у люстерко і забажалось їй отримати в нього відповідь про свою зверхність над усіма іншими красунями. Та дзеркальце без усіляких хитрощів відповіло щось на зразок: «Ти — прегарна, зайвий спір! Та царівна — всіх гарніша, найрум'яніша й біліша». Ось і намагаються наші урядові апологети довести, що це не так, що біле є чорне.

Я вже була автором кількох досі ще недрукованих відвертих сповідальних есеїв, коли надійшло замовлення написати текст про те, чим для мене є моя Батьківщина. З приводу 13-ї річниці незалежності України. Зрештою, все пишеться якщо не на замовлення, то з приводу. Xіба що приводом, зазвичай, стає не загальновідома дата, а твої особисті обставини. Як виявилося, спроба розібратися, чим, власне, є для тебе твоя земля, призводить чи не до глибших і заплутаніших блукань підвалинами твого єства, ніж коли гранично щиро пишеш про те, чим є для тебе батьки, діти, кохання, творчість. А коли намагаєшся відшукати все те, що пов'язує тебе із твоєю вітчизною, мабуть, найважче знайти саме ту риторику, коли все це не буде ні банальним, ні фальшивим, ні епатажним.

Йдеться знову про «порохову дiжку». Отой самий каскад рукотворних гребель на Дніпрі, з приводу яких час від часу зчиняється переполох. Зокрема, панічні розмови про сотні тріщин не вщухають на Дніпрогесі. Щоправда, греблю у Запоріжжі не так давно капітально відремонтували, як, до речі, і в столиці. Більше того, саме на Київській ГЕС уперше у вітчизняній практиці ввели й автоматичну систему контролю за станом споруди. Завдяки їй будь-які відхилення виявлятимуть вже не «вручну». А з іншого боку, чи стало від того легше? Мовляв, коли станеться непоправне, то яка в біса різниця, контролювався стан греблі автоматично чи дідівськими методами.

«Не мала баба клопоту...», як співається у одній із пісень «От вінта». Правда, клопіт таки був — унікальний по своїй суті україномовний рокабілі-гурт останні півроку майже не отримував запрошень в Україні на концерти, тому хлопці (як і багато їхніх колег по музичному цеху) вирішили пошукати щастя у Польщі. І таки знайшли, хоча похвилюватися довелося добряче.

Ім'я Ірини Шинкарук — перше українське ім'я, занесене в міжнародний музичний каталог Who is who in music — нечасто потрапляло на вершини хіт-парадів. Але саме Шинкарук першою з українських виконавців стала лауреатом Міжнародного фестивалю в Казахстані «Голос Азії» , де її пісню визнали кращою; окрім того, на її рахунку безліч гран-прі («Білостоцькі мальви» (Польща), «Море друзів» (Ялта), «Мелодія» (Львів). «Коли дивлюся на дискографію Іри, то думаю: як насправді багато зробило це дитя!» — говорить її колега по сцені. Сьогодні солістці Національного радіо України, викладачеві кафедри естрадного вокалу Київського унiверситету культури i мистецтв та телеведучій —25. З цієї нагоди Iрина Шинкарук влаштувала свято і для своїх шанувальників — презентувала новий альбом із 16 треками та 2 відеороботами «Відчуваю», свою другу поетичну збірку (перша — «Народження голосу» — вийшла у 2001) і подарувала можливість побачити себе в інтернеті — iryna.com.ua.

Група «Мерлін Менсон» є найбільшим провокатором та збурювачем спокою на американській рок-сцені. Назва гурту та заразом артистичний псевдонім його лідера утворені з імені акторки Мерилін Монро та прізвища одного з найвідоміших злочинців США Чарльза Менсона, який відбуває довічне ув'язнення за низку садистських убивств. Мерлін Менсон, який видає себе сучасним Антихристом та особою без статі чи двостатевим створінням, узяв на себе обов'язки головного провокатора Америки, який своїми блюзнірськими текстами руйнує всі моральні обмеження та бар'єри. Але, варто віддати йому належне, є також талановитим музикантом та композитором, тому робить свою чорну справу з шармом та підступністю того, чиє ім'я намагаються не називати.

Дивна складається ситуація: наші шанувальники поп-музики з великими труднощами назвуть п'ятірку найпопулярніших виконавців Канади, хоча насправді захоплюються не одним десятком артистів з Країни Кленового Листя. Як пару років тому популярний британський музичний тижневик «Нью Мюзикл Експрес» у репортажі з Росії відніс до найпопулярніших російських виконавців гурти «ВВ» та «Океан Ельзи», так і в нас багатьох канадських зірок вважають американськими.

Це ж треба — вже і Єва Герцигова туди ж. У сенсі в кіно. А й справді, ну хіба залишилися ще у світі модельного бізнесу манекенниці топ-класу, які ще не спробували себе в ролі кінозірок? Якщо і є, то це, мабуть, якісь несерйозні моделі, не «супер». Щодо чеської красуні, то вона останнім часом взагалі почала активно «світитися», хоча ще з рік тому про неї було майже нічого не чути. Тобто не те щоб нічого — деякі «бульварні» видання час від часу розповідали про те, що в довгоногої моделі анорексія, тобто нічого вона, сердешна, не їсть і просто на очах марніє і страшнішає. Навіть фото з різних вечірок друкували, на яких у Єви й справді далеко не найкращий вигляд.