Напередодні першого туру президентських виборів Віктор Янукович — тоді ще Прем'єр-міністр і провладний кандидат — підписав розпорядження «Про виділення коштів для забезпечення ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни засобами корекції зору». Що це було: щире бажання зробити мільйону ветеранів подарунок чи звичайний розрахунок на додаткові голоси виборців? Сьогодні це вже, в принципі, і не має значення. Наразі ж важливо те, що чималенькі державні гроші — 26 мільйонів гривень — були виплачені комерсантам негайно, а от обіцяний мільйон окулярів ветерани так і не отримали.

Скандал Театру російської драми ім. Лесі Українки не сходить зі шпальт газет і веб-сайтів. На ньому роблять імідж політики. За «жирний шматок пирога», як сказав Євген Паперний, б'ються артисти. Єдина людина в театральному світі, яка не дала розмашистого інтерв'ю з приводу — головний директор і художній керівник Російської драми Михайло Рєзнікович. Мені розказували про Михайла Юрійовича, що він жорстка і доволі складна людина. Якщо скаже: «Тихо!» — не дай Боже муха пролетить. Схоже, не лукавили. Але я спілкувалася з акторами, касирами, охоронцями, механіками театру. Вони шаленіють від Рєзніковича. І говорити для них про злочини пана Михайла — все одно, що розказувати «помаранчевим» про наколоті апельсини. Після тривалого лікарняного своє перше інтерв'ю він дає «УМ».

Якщо навіть найпалкішого прихильника Брітні Спірз запитати, що його кумиру вдається краще — співати чи грати в кіно — відповідь передбачити нескладно. І хоча справжні фани поп-принцеси мужньо запевняли, що й фільми з її участю дивитися можна, все-таки на такий подвиг був здатен не кожен. Що поробиш, із акторським талантом у Бріт таки не склалося...

Коли помер найвідоміший «мафіозі» Голлівуду (таким славетний актор став завдяки ролі дона Віто Корлеоне) Марлон Брандо, одним із тих, хто побивався за ним найбільше, був колега по зірковому цеху Джек Ніколсон. Річ у тім, що легенди кіно дуже дружили й протягом 30 років часто ходили один до одного в гості — випити кави чи чогось міцнішого, потеревенити про жінок...

День у день нещасним журналістам, яким випало висвітлювати судовий процес над Майклом Джексоном, доводиться вислуховувати непривабливі історії з життя поп-зірки, міркувати над суперечливими свідченнями дорослих та дітей, обслуги і поважних персон і при цьому не втратити надії, що це страхіття колись закінчиться (неважливо, з яким результатом). Але до кінця ще далеко, як до Місяця пішки, — співакові «світить» чималий термін за розбещення неповнолітніх, і він вдається до будь-яких трюків, аби тільки залишитися на свободі. Або ж принаймні не відправлятися до камери.

Імена цих двох дітлахів агенція «Ассошіейтед пресс» не повідомляє, але «подвиг» їхній уславився на весь світ. П'ятирічні вигадники вважали, що просто граються з батьками в «хованки», й заховалися всього лише під ліжком у домі своєї бабусі. У результаті хлопчаків кілька годин шукали підрозділи Національної гвардії США з військовими літаками С-130 та гелікоптерами, а також поліцейські з собаками.

Напис на могилі: «Тут похований полковий віслюк Марсик. За своє життя він брикнув трьох полковників, сімох майорів, 11 капітанів, 26 лейтенантів, 98 сержантів, 672 рядових та одну міну».

Діти усього світу (за винятком хіба що мешканців засніжених просторів біля полюсів планети) обожнюють сидіти в пісочниці та ліпити пасочки, химерні будиночки, грандіозні палаци і фортеці — зрештою, все, що підказує маленьким митцям їхня нестримна фантазія. Більшість дорослих тільки поблажливо посміхаються, спотерігаючи за цими нехитрими іграми, а деякі самі не проти приєднатися до захоплюючого будівництва. Щоб це зробити, зовсім не обов'язково розганяти своїм портфелем дворову дрібноту. Завітайте на київський фестиваль пісочної скульптури та ленд-арту, і ви матимете 10—15 тонн добірного пісочку і купу необхідних інструментів, щоб зліпити таку пасочку, яка дошкільняті і не снилася...

Останні чотири матчі 26-го туру дали підстави ще раз замислитися над глобальною проблемою сучасного футболу. Гри для публіки стає дедалі менше, а успіху частіше досягають команди, які сповідують принцип, абсолютно протилежний видовищному футболу минулого століття. Тепер команди прагнуть виграти, пропустивши менше за суперника, а не забивши більше! А оскільки це дає результат (пригадайте перемоги «Порту» в Лізі чемпіонів чи збірної Греції на Євро-2004), то модну тактику беруть на озброєння по всій Європі. І чим нижчий клас виконавців, тим неприємніше спостерігати за торжеством зовні безвинної тактики «від оборони».